Рік розпусти Клауса Отто Баха

Рейтинг LiveLib

3,8

33 оценки

• 5
  30%
• 4
  42%
• 3
  18%
• 2
  6%
• 1
  3%

Ваша оценка

Отметить эмоции

Прочитали 34Хотят прочитать 17

Рецензии

• 

  ElenaOO5 октября 2023 г.

  Клаус Отто Бах – німець «в самом расцвєтє сіл» із повною головою власних тарганів, випещених його незадоволеною мамцею у дитинстві. Дивні уявлення цієї жінки про все та методи її виховання втілилися в тому, що у свої 43 рочки Клаус Отто, вважайте, нікчема. Він не надто привабливий, ще й товстий, скупий, працює «сірою мишкою», обожнює жіночі колготки та мріє про щастя (а хто не мріє?). В нього майже немає друзів, а той єдиний, що був, одружився із українкою і тепер тільки й торочить, що про її наїдки та бомбезний вигляд. І Клаус Отто вирішую діяти! А саме: знайти й собі українку, яка буде за ним ходити, куховарити та радувати око у… колготках. Анкета на сайті знайомств зводить його із Веронікою. Божечки! Вона присилає йому фотку у колготках! За час спілкування виявляється, що не колготками єдиними. Здається, що вони обоє – єдине ціле, так несправедливо розділене багатьма кілометрами. Але один необережний крок (висловлене Клаусом бажання зустрітися) і все руйнується: Вероніка видаляє свій профіль, та не відповідає на дзвінки. І тоді наш рак-відлюдник вирішує діяти (нарешті! у 43 рочки!): він вирушає до України на пошуки свого кохання.

  Дуже суперечливі відчуття після цієї книжки. З одного боку – читати про пригоди хоч і пересічного але наскрізь німця (згадайте всі характерні риси цієї нації) у такій невпорядкованій країні як Україна, де все більше емоційне, аніж конкретне, було смішно, а місцями навіть дуже смішно. А з іншого боку наша буденність, така звична нам, в якій ми можемо знайти як негатив так і позитив, вбачалася більш сірою, аніж сонячною. Так, звісно, події відбуваються взимку, коли в нас кучугури брудного снігу, мутні калабані та люди, здебільшого, у темному або сірому одязі, набурмосені і занурені у свої проблеми. Не сподобалося, що всі українці, яких стрічає Клаус Отто, або хочуть його надурити, або вже це зробили. Тому, дивлюся зараз на свою оцінку, і думаю, що можна було б і менше поставити.

  Фінал сподобався :) Адже рідна душа, ким би вона не була, таки рідна душа :)

  Читать далее

  13

  101
• 

  SelestewaTinnie21 февраля 2022 г.

  Раджу.
  Хоча назва є провокативною, але книжка радше гумористична. А взагалі, вона схожа на американські гірки (чи на інші атракціони такого штибу), бо емоції: посмішка-сум-радість. Остання — від того, що так має бути, й сподівання на краще.
  
  Цікавий погляд іноземця на Україну. Якщо спершу від його сприйняття наших реалій хочеться сміятися, потім заховатись якомога глибше в мушлю і звідти палко протестувати проти відповідної частини написаного, то з часом тебе ловлять флешбеки, й ти розумієш, що дійсно, бокова полиця в плацкарті недалеко від туалету дарує швидше негативні враження (а якщо тобі пощастило на той момент бути широкообсяжним, але ти однаково хочеш від них абстрагуватися — це може не вийти: бік і плече можуть на кілька днів запам'ятати своє впирання в стінку), а щось і досі перебуває в декадансі.
  
  Втім, під час подальшого читання приходить розуміння, що й хорошого теж багато, просто концентруватися на поганому — легше. Певною мірою це можна пояснити адаптацією. Утім для мене це й ще — ознака змін: зміни відбуваються, вони є, вони будуть, і вони — на краще. І Київ уже не лякає.

  Читать далее

  Содержит спойлерыОткрыть

  5

  136
• 

  daphnia28 ноября 2021 г.

  Для того, аби читач не помилився із тим, що саме він має вичитати у романі, вже на обкладинці рясним дрібним шрифтом наведено зо дві тисячі знаків із голосними іменами. Андрій Любка, Христя Венгринюк і Артем Полежака – кожен на свій лад, але в унісон за тональністю нахвалюють «Рік розпусти». Тут вам і «надзвичайний роман», і «така смішна книжка», і «дотепний погляд». Ну просто раптом вам вже на 9й сторінці почне здаватися, що із емпатією до власного героя в авторки не склалося, ви могли нагадати самі собі, що то все жарти такі. Дотепні й смішні.

  Отже, 43-річний Клаус Отто Бах – типовий німець, заощадливий і сучасний фемініст («Себто часом був жлобом і мудаком». с.72), який схиблений на жіночих колготках, після кількох невдач на особистому фронті вирішує (не без допомоги свого єдиного приятеля), що йому вкрай необхідно знайти собі українку (за прикладом того самого приятеля), аби нарешті позбутися самотності. Для цього він заводить собі анкету на сайті знайомств, а після того, як його чарівна Дульсінея по переписці (себто Вероніка) зникає з радарів, попередньо виманивши в нього кілька тисяч євро, рушає у мандрівку до дикої та неприязної країни України. Як сказала б тут провидиця: «шлях героя розпочався».

  Традиційно на шляху героя до свого кохання у колготках мають бути перешкоди та труднощі, а також кілька NPC із різною кармою, одні з яких би допомагали герою, а інші – навпаки. Гарний герой до кінця шляху має щось отримати, дещо втратити, ну і в цілому щось змінити у собі або змінити мету, якщо перша видаватиметься вже замалою чи просто неактуальною для нього нового. Забігаючи наперед, зазначу, що еволюція героя відбуватиметься згідно канону і особливого інтересу не становить.

  Куди цікавіше подивитися на два інших образи, і так, я розглядатиму саме образи, а не героїв, бо перший – це Україна, і це таки образ. А другий – збірний жіночий образ, як сукупний для усіх персонажів-жінок, що з’являються на сторінках твору.

  Отже, чому саме Україна стає для нашого лицаря нейлонового образу країною мрій, куди він й потикається за щастям? Бо саме «Україна – це наскрізь припортова країна» (с.191), у якій «він може мати все» (с.122), почуваючи себе напівбогом, конвертуючи ціни у гривнях у євро. Попри те, що настави від української (!) дружини клаусового приятеля включали попередження, що «українці на всіх довго неприязно дивляться, це національна риса» (с.102), Клаус швидко адаптується до навколишнього «асортименту дівчат» (с.191) і починає відчувати неймовірний подих свободи. Бо тут можна не сортувати сміття, не прибирати за собою, плювати на вулиці і ніхто тобі за те нічого не зробить. Щоправда, коли Клаус вперше ступив на українську землю, то був фрустрований брудом, сміттям, розрухою і дешевим та некрасивим одягом на людях. Як тут не згадати слова Христі Венгринюк з обкладинки, що, мовляв, роман «підвищує любов до Батьківщини». Пам’ятається мені, що Гумберт Гумберт теж полюбляв дивитися на свою Лоліту, коли та бігала у брудних шкарпеточках та з брудними ногами.

  Любов (?) до України в Клауса виростає просто таки з мазохістичних переживань (що доволі передбачувано: адже й любов до колгот в нього виросла після того, як його мама зв’язувала йому на ніч руки колготками і примотувала пеніс до стегна, аби той, будучи дитиною, не бавився із своїм органом). Так і з Україною: потрапивши до батьківщини своєї омріяної Вероніки, Клаус виявляється по черзі ошуканим спочатку у хостелі, потім із винайнятою в аферистів квартирою, пограбованим і ледь не вбитим клофелінщицями, доведеним до алкогольної гарячки «гостинними» заробітчанами у потягу. І навіть NPC із позитивною кармою – новий знайомий Клауса, також іноземець у пошуках своїх Веронік, Майкл Бріггс – виявляється не тим Гендальфом Білим, посланим на порятунок, яким здавався спочатку, а ще одним закомплексованим чолов’ягою, який вдало зміг вивищітися (і підзаробити) за рахунок Клауса.

  Саме Майкл навчає Клауса теорії, що мати одну лише Вероніку десь там у омріяному кінці шляху, то глупство, і порівнює це із цілим величезним садом, де вирощується одна єдина гілочка із одним єдиним плодом томату на ній. Так-так, ви не помилилися – любов до жінки (а Клаус щиро впевнений, що любить Вероніку) прирівнюється до помідорів. А помідорів, каже Майкл, треба мати багато різних у різних горщиках.

  І тут я хочу перейти до сукупного образу жінки, який складають всі ті жіночі персонажі, які виведені у романі.

  Першою, як ви розумієте, стає абсолютно хвора на голову матінка Клауса. Наступним жіночим персонажем є дружина Клауса, і все, що ми про неї знаємо, так це її вага (за 120 кг) і те, що вона його кинула і збігла із далекобійником («не маючи змоги звести дві свої ноги докупи», с.10). Більш яскраво (у всіх сенсах) описана дружина приятеля Клауса, Марина. «Всі ці зачіски, коли вони бере тонкий гребінець і наторочує ним волосся, аби воно вилося кублом навколо її голови […] виливає на це все смердючий засіб, щоб волосся стало цупким. […] Блакитні або золотаві тіні на всі очі. Бантики, застібки в несподіваних місцях, леопардові принти, мережива, червоні губи, короткі шкіряні спідниці, ці глибокі вирізи на кофтах, які в житті не одягне жодна порядна німкеня, спідня білизна із блискітками» (с.50). Додаємо сюди ще одну Вероніку, випадкову тезку омріяної Клаусової любові, поважну тітоньку у літах, господиню їдальні у санаторії у Ворохті (да-да, Клауса поносить країною трішки). Коли, повністю поглинутий алкоголем Клаус, у брудній розірваній куртці, висів на смереці і волав «Вероніка! Вероніка!», працівниці санаторію, знаючи рівно одну Вероніку Михайлівну, вирішили, що то її коханець, про що й доповіли їй зранку. Поважна літня жінка, побожна й вірна чоловікові, після цього раптом зривається: «Вероніка Михайлівна ніколи не була схильна до проміскуїтету. Проте якщо вже сталася в її житті любовна пригода, коли вона геть на неї не чекала, то навіщо ж гнівити Бога, на все воля котрого?» (с.170). Поважна пані вдягається у новеньке, фарбується, робить засічку (не вистачає хіба що уточнення про поголені ноги і бюстгальтер у тон до трусиків) і прямує знайомитися (!) із п’яним брудним невідомо ким, спроможним хіба що на волання її імені.

  Але апофеозом жіночого образу (і усього роману в цілому) стає літня проститутка, яка десь наприкінці того одісеєвого шляху до Ітаки (Вероніки) розказує Клаусу, як треба жити, аби не опинятися регулярно у дурнях. Вона це називає теорією пеніс-маркет. «Це місце, куди кожен приходить шукати партнера чи партнерку. А можливо, любов. В ідеалі – любов. Кожен з тих, хто прийшов, має при собі мішечок з монетками. Це бонуси, які має людина, її вартість на так званому ринку статевих органів» (с.254). І, мовляв, обрати ти можеш собі тільки таку саму кількість монеток, а якщо ти товстий і бідний, то і не задивляйся навіть на молодих та красивих, бо не вистачить в тебе монеток їх собі придбати.

  Ось так невимушено, поступово, від схибнутої матусі, через не здатну тримати ноги разом дружину, яскравий асортимент дівчат у Києві і аж до старої проститутки Барбарисівні із її ринком статевих органів вимальовується буквально тваринна ненависть до жінок, якою сочиться уся оповідь. А якщо (традиційно для нашої літератури) поєднати суто жіночий образ із образом України, то виходить, що в цілому роман можна описати, як українофобну мізогінію.

  Буквально перед виходом роману «Рік розпусти» вийшов український переклад роману Софі Оксанен «Собачий майданчик», в якому також можна прослідкувати оцю ідею «українські дівчата як товар». Одначе у Оксанен ця ідея по-перше, засуджується, а не оспівується. А по-друге, «Собачий майданчик» має ще одну площину, зрозумілу (і спрямовану) на стару Європу. Сьогодні, коли європейський світ стає дедалі слабкішим, дедалі старішим – буквально, у геронтологічному сенсі, дедалі стерильнішим як на ідеї, так і плідну творчу молодь, то чи не чи варто нам, каже пані Софі, звернути увагу на Україну, як на молоду, здорову і фертильну країну. Чи не час Україні запліднити Європу, питає Оксанен?

  Та ні, відповідає їй Ярослава Литвин, не треба запліднень, вистачить лише потрахушек, ви тільки євро й долари не забувайте вчасно слати.

  Читать далее

  5

  117

Цитаты

• 

  KITJA26 января 2022 г.

  … помилятись треба так, щоб твоїх помилок ніхто не помітив. Сам же Ленц Штрауб, подорослішавши, зрозумів, що помилки - річ досить умовна. Що одному добре, то іншому теж добре, але соромно. Ба більше, він увірував: істина не в тому, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. А саме той, хто нічого не робить помиляється найбільше. (Ст. 20)

  2

  36
• 

  Nestronskaya_8815 февраля 2022 г.

  «Справді таланить тим, хто поглянув на себе тверезо й обрав партнера з тією ж вартістю».

  0

  36
• 

  AnnaKybalka4 февраля 2022 г.

  Ми більше прагнемо уникати болю, аніж отримувати радість.Зігмунд Фройд

  0

  10

Подборки с этой книгой

• 

  "Коронация слова"

  • Coffee_limon
  • 225 книг
• • 
  • 
  • 

  українська література

  • YulyaMelenchuk
  • 163 книги