Малий український роман

— Ні! Це не те. Я хочу написати Великий Український Роман, це не про жінок і не про любов, хоча, звісно, там будуть жінки, але радше в образі вічної Катерини… — Тієї старої курви з третього під’їзду? – Паша аж закотив очі від здивування. — Ні, це з Шевченка, хоча Катька в дечому і є продовженням цього образу. У цьому й велич Великого Роману – показати людські долі і психотипи через століття, вловити словами позачасову сутність нашого буття, повторюваності сюжетних ходів і ролей. — Таку пургу ніхто не читатиме. Хіба твоя дружина. — Вона буде моєю першою читачкою. Я буду давати їй читати рукописи ще перед друком. — Ясно, що перед друком, бо це ніхто не надрукує. От якби ти написав про життя Каті з третього під’їзду, то принаймні всі її хахалі би прочитали, бо боялися б, що ти й про них там щось утнув. А якщо всі вони прочитають – це вже, рахуй, бестселер, тираж на кілька тисяч гарантований. Додай ще їхніх дружин, коханців цих дружин. Фуііііть! – аж присвиснув бізнесмен Паша.

— У житті кожного чоловіка настає момент, коли він усвідомлює, що час поставити крапку, – цілком поважно почав я. – Я оглянувся назад і побачив, що моє життя недосконале, що цей спосіб існування веде тільки до марнування часу, що я мушу щось змінити. А що я в силах змінити? Нічого. Хіба одружитися. А це означає – почати нормальне стабільне життя, не пити, працювати, писати роман, лягати ввечері і прокидатися вранці, регулярно їсти, мати вдома співрозмовника, з яким можеш поговорити не тільки після третього тосту. Розумієш, як усе кардинально зміниться? — І про що ж ти будеш говорити з дружиною? — Ну звідки мені знати. Залежить від дружини, її зацікавлень. Я буду підтримувати її розмови, відповідати на запитання, розповідати їй про щось важливе. Я не жартую. — З тобою й п’яним важко говорити, уявляю ваші тверезі розмови. Тобто ти вирішив зіпсувати комусь життя?