Нет в электронке
- 202 книги
Ваша оценкаАвторка твору — молода емансипована шотландка, яка вирушає самостійно знайомитися з мешканцями далекого краю — Галичини. Влітку 1890 року вона здійснила кінний перехід через Гуцульщину та Покуття, пройшла по Чорногорі, побувала у Коломиї, Делятині, Косові, Космачі, Жаб’є, проїхала через Львів.
Мандрівниця неймовірно щиро описує враження від побаченого, робить філософські висновки, заохочує
Рейтинг LiveLib
3,6
5 оценок
- 540%
- 420%
- 320%
- 220%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 5Хотят прочитать 3
Рецензии
kallisto_kyiv9 ноября 2020 г.Читать далееДуже люблю Карпати, тому коли побачила анонс цієї книги, одразу вирішила, що колись її прочитаю. І от вона моя. Читаю!
Ця книжка про те, як молода жінка Мені, шотландка, подорожувала в 1890-му році по Карпатах. України в її нинішних кордонах тоді ще не було, Мені трохи плутається в показаннях щодо того, де ж вона була і з ким мала справу. Взагалі вона їхала в Польщу, і трохи розповідає про неї, що вона така хороша, така розумна, що в ній такі чудові правителі, а люди в ній почуваються наче у бога за пазухою. Але в Карпатах в неї люди то русини, то малороси, то гуцули. Їжа польська, а тут вже гуцульська, то розуміють по-польськи, то по-німецьки, то вже не розуміють, бо малороси, хоча вона знаходиться в одному і тому ж селі.
З точки зору сучасника, в Мені немає нічого надзвичайного: вона палить цигарки, носить штани, дуже вільно почувається серед незнайомих людей, та думаю, тоді це було дуже незвично. Часом вона буває дуже неприємна: вона досить зверхньо описує людей, особливо не вгодили їй євреї. Та й селяни - тупі, темні, брудні, смердючі і тд. Мало хто з них удостоюється її схвалення або захоплення. Гарно вона говорить про гори, пейзажі, їжу, я ніби знову опинилася в Карпатах і бачила це все на власні очі. Виявляється, вже тоді був поширений зелений туризм і селяни приймали людей, здаючи їм вільні кімнати.
Мені цікаво описує побут людей, їхній одяг, обстановку в будинках. Блохи і воші - окрема тема. Мені присвятила не одну сторінку тому, як вона вишукувала вошей в одязі і не могла спати ночами через укуси бліх. П'янство чоловіків, але і жінок також: що після церкви ішли в шинок і потім, похитуючись, тяглися в напрямку дому. І на запитання Мені, чи чоловіки не проти, що жінки п'яні, вона отримала відповідь: а чого? Вони ж теж п'яні. Похід по Чорногорі на конях розбурхав мою уяву і мені знову захотілося в Карпати.
Є зауваження до перекладу. І не дуже зрозуміло, чи це недбалість перекладачки, чи навмисне намагання зберегти стиль авторки. Зі слів Мені, в Карпатах дуже в ходу сосни. Щось я там сосен не дуже пам'ятаю, натомість там одні смереки, але в книжці про це мовчок. Ім'я Ясьо і назва Жаб'є не відміняються в українській? В коментарях ще пишуть, що книжка мала орігінальні малюнки. Шкода, що їх сюди не включили.
Загалом скажу, що книжка цікава. Не без зауважень, але потім є про що подумати.
492- Anastasyan125 мая 2021 г.Читать далее
Через специфічний жанр записок мандрівниці у книжці відсутній сюжет, немає щонайменшої інтриги, якихось особливих пригод чи несподіванок. Авторка має дещо зверхній стиль оповіді, з більшим ентузіазмом вона описує себе саму і свою поведінку в ситуаціях взаємодії з гульською культурою, ніж якісь цікаві особливості проживання серед гірських мешканців. У книжці бракує здивування оповідачки іншою культурою, яке міг би розділити з нею читач. І це скоріш за все не тому, що гуцульський побут і розваги не мають чим здивувати, а тому, що головною метою авторки була саме презентація себе як сучасної емансипованої жінки, для якої і носіння штанів, і куріння цигарок, і далекі екзотичні мандрівки є звичною справою.
Незважаючи на невеликий обсяг, книжка для мене читалася важко, переклад теж читанню не дуже сприяв.046