Лише хмари танцюють з зірками

«Але тужити не означає лише покинути всіх інших через ие, що хтось помер. Тужити означає глядіти, щоб хтось інший не залишався без своєї мами один у всьому світі»

Хороша книга для підлітків, ну і звичайно, для їхніх батьків. Вона про сім‘ю, яка втратила дитину, і як вони це пережили Болюча і страшна тема. Не приведи господи нікому такої біди.

Маріії - одинадцять. Та вона вже знає, що таке страшна біда і горе - помер її молодший братик. І тепер колись така щаслива сім‘я стала самою нещасною в світі. Мама замкнулася у своєму горі, і на доньку не звертає ніякої уваги. Батько теж горює, він і дружину розуміє, і доньку жаль. Але не може нічим втішити ні ту, ні іншу. Дружині він не поверне сина, а Марії не замінить матір, якої та потребує. Він уникає дочку, бо йому немає що їй сказати. (І тут мене підкидало! Та просто обійми, скажи, що любиш, що все буде добрі. Доросла байдужість… навіть ні, неспроможність діяти у важкій ситуації). Тому на шкільні канікули дівчинку відправляють до бабусі з дідусем.

Там вона знайомиться з незвичайним хлопчиком. Якуб - любить зірки, і досліджує їх, і, не зважаючи на юний вік, уже має свою життєву філософію. Якуб і сам стає для Марії провідною зірочкою, що освітила їй шлях в тайтемнішу пору їі життя. Сам ще дитина, Якуб підтримав і зрозумів дівчинку, як ні один доросли до нього. Я вже не раз писала, іноді нам трапляються ангели, просто вони ховають свої крила. Якимось чином ві знаходи саме ті слова, які були потрібні дівчинці на той час. Зовсім незнаомий хлопчик став для найкращим другом. Мудрість, виявляється, буває і юною. Адже завдяки Якубу Марія спромоглася на рішучі діі. Якубу, і його подарунку, який вмістився в маленький конверт, але став великою перепусткою в нове життя покинутої дитини. Не кожен дорослий віддасть усі свої збереження заради мрії друга.

Дуже сумна, але разом із тим обнадійлива і світла повість. Ні, вона не вчить, як пережити біду, цього не навчить ніхто. Просто показує як справлялася (вірніше не справлялася) родина Марії з цим. Кожен ніби проживав окрему біду, сам по собі. Об‘єднатися їм не спало на думку, а тому вони мало не втратили ще й одне одного.

В одинадцять років так важко усвідомлювати, що ти одна в усьому світі. І мама так потрібна у ці одинадцять. Просто прочитайте. Навчає багато чого.

Перевод.

«Но тосковать не значит только покинуть всех других из-за того, что кто-то умер. Тосковать означает смотреть, чтобы кто-то другой не оставался без своей мамы один во всем мире»

Хорошая книга, как для подростков, так и для их родителей. Она о семье, которая потеряла ребенка, и о том, как они это пережили. Болезненная и страшная тема. Не приведи господи никому такой беды. Марии – одиннадцать. Она уже знает, что такое страшная беда и горе - умер её младший братик. И теперь когда-то такая счастливая семья стала самой несчастной в мире. Мама замкнулась в своем горе и на дочь не обращает никакого внимания. Отец тоже горюет, он и жену понимает, и дочь жалко, но не может ничем утешить ни ту, ни другую. Жене он не вернёт сына, а Марии не заменит мать, в которой она нуждается. Он избегает дочь, потому что ему нечего ей сказать. (И тут меня подбрасывало! Да просто обними, скажи, что любишь, что всё будет хорошо. Взрослое безразличие… даже нет, неспособность действовать в тяжелой ситуации). Поэтому на школьные каникулы девочку отправляют к бабушке с дедушкой.

Там она знакомится с необычным мальчиком. Якоб – любит звезды, и исследует их, и, несмотря на юный возраст, уже имеет свою жизненную философию. Якуб и сам становится для Марии ведущей звездочкой, осветившей ей путь в тяжёлую пору её жизни. Сам ещё ребенок, Якоб поддержал и понял девочку, как ни один взрослый до него. (Я уже не раз писала, иногда нам попадаются ангелы, просто они прячут свои крылья). Каким-то образом он находит именно те слова, которые нужны девочке в нужное время. Совершенно незнакомый мальчик стал для Марии лучшим другом. Мудрость, оказывается, бывает и молодой. Ведь благодаря Якубу Мария смогла решиться на крайние меры. Якубу, и его подарку, который уместился в маленький конверт, но стал большим пропуском в новую жизнь никому не нужного ребёнка. Не каждый взрослый отдаст все свои сбережения ради мечты друга.

Очень грустная, но вместе с тем обнадеживающая и светлая повесть. Нет, она не учит, как пережить беду, этому не научит никто. Просто показывает, как справлялась (вернее не справлялась) семья Марии с этим. Каждый будто проживал отдельную беду, сам по себе. Объединиться им не пришло в голову, поэтому они чуть не потеряли друг друга.

В одиннадцать лет так тяжело осознавать, что ты одна во всём мире. И мама так нужна в эти одиннадцать. Просто прочтите. Учит многому.

Втрата рідної людини - надто складна й болюча тема. Тим більше нині. Тим більше для нас. Але так сталося, що ця книга про втрату стала для мене  і життєствердною історією. Разом із героями твору читач хоч-не-хоч мусить зрозуміти, що любов рятує від розпачу, зневіри, страждань.

Маленька Марія (бо вона таки маленька, адже їй усього 11) втратила братика. Її мама не може змиритися з тим, що син пішов у засвіти. І от уже між мамою і родиною виростає мур. А потім він виростає між Марією і цілим світом...

Випадковості не випадкові. Зустріч із хлопчиком, який стає для Марії справжнім другом, змінила її життя. Якуб навчив Марію бачити барви, а не ділити все на чорне і біле. І лише завдяки тому, що ожила душа дівчинки, вона змогла повернути собі маму.

Гарна книга. Єдине, що розчарувало, - кілька слів на кшталт "осколки, привикнути, лишня". Від "ВСЛ" чекала більшої уваги до тексту.

Всі ми рано чи пізно зустрічаємось із втратою. Це може бути дорога серцю річ, це може бути сподівання чи бажання. Найгірше, коли це близька людина, яка для тебе була цілим світом. Втрата цього світу невідворотно утворює порожнечу, і неясно, як і чим її заповнити. ⠀ Кожен по-різному переживає таку трагедію. Хтось мусить обговорювати це: з близькими, з незнайомцями, з лікарями; когось рятує мистецтво, - споглядання чи створення; хтось шукає розради у книжках... А хтось закривається в собі. Як це сталося з Марією, яка втратила меншого братика Пільтена. Так само сталося і з її мамою. Втративши одну дитину, вона настільки поринула в себе, що забула про існування другої. Тож ця книга буквально просякнута самотністю. Такою глобальною, що рідні душі у своїй трагедії стають чужими, замість того, щоб допомогти одна одній. ⠀ У кожного й свої шляхи подолання такої трагедії. Когось рятує лише час. А комусь щастить зустріти правильну людину, яка трохи полегшить той тягар на душі та направить у вірну сторону. Так сталося з Марією. Якуб, хлопчик, з яким вона знайомиться після втрати братика, розраджує її, та чи зможе врятувати? Іноді випадкове знайомство приносить в наше життя зовсім невипадкових людей. ⠀ Книга безмежно сумна і в той самий час безмежно життєстверджуюча. Кожна глава буквально проживалася мною разом з героями. Написано так пронизливо, що вловлювалася кожна зміна настрою Марії, кожна її думка знаходила відгук у моїй душі. ⠀ В цій книжці усього 172 сторінки. Я могла б прочитати її за один день. Але це зайняло набагато більше часу, бо після кожної коротенької глави хотілося зробити паузу, перевести дух, подумати. ⠀

⠀ До речі, "Лише хмари танцюють з зірками" - книга норвезької письменниці Турюн Ліан, яка за настроєм і віддалено за сюжетом нагадала мені швецький фільм 2011 року "Королівські коштовності", головну роль в якому талановито зіграла Алісія Вікандер. Дуже раджу його до перегляду, якщо сподобається книга.