Закоłот. Невимовні культи

Далеке майбутнє. Нова Імперія – об’єднане людство Землі, Місяця та Марсу – веде жорстоку боротьбу за власне існування. Її супротивники – потойбічні істоти з інших шарів Мультиверсу, її провідник – звільнений бог Ґаґантоа, що з прадавніх часів перебував у полоні на Землі. Бунтівним богом людству даровані технології міжпланетного сполучення, квантового обчислення та розподіленого інтелекту. Проте його вороги – то цивілізації істот з іншого простору-часу та Потойбічні боги. А також ті з людей, хто ...

Рейтинг LiveLib

4,3

13 оценок

5
54%
4
38%
3
8%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 14Хотят прочитать 19

Рецензии

Merika1 февраля 2022 г.
Фантастично-потойбічна космо-опера
Отримала я цю книгу як пораду у грі Лайв Лібу, сама би я ніколи до неї не дійшла. Проте, — спойлер — я зовсім не шкодую, що провела з нею кілька днів свого життя.
Щодо сюжету. Як і обіцяє анотація, книга є своєрідною головоломкою, яку читач має зібрати протягом знайомства з історією. Складається вона з кількох (здається, шістьох), на перший погляд не пов’язаних між собою, розділів. Проте вже десь на другому чи третьому розділі починаєш помічати тоненькі і майже невловимі павутинки, які тягнуться з одного оповідання в інше, переплітаються між собою та щодалі міцніють. Автор проведе нас доволі плутаним та нелінійним шляхом історії людства, яка творилась протягом декількох тисячоліть. Крізь призму сприйняття навколишнього світу та думки певних героїв ми побачимо світогляд тих чи інших прошарків людства в той чи інший час життя. Тут тобі й космічна піхота, і мисливці на потойбічних почвар, і діти Марсу, і культисти, подібні чи-то на ченців-відлюдників, чи-то на сектантів, і прадавні боги, пісні яких долинають до нашого простору-часу та зводять з розуму тих, хто спроможний їх почути. І через усе це пролягають червоною ниткою людські амбіції, політичні ігри, егоїстичні рішення та їхні наслідки. Зрештою, заявлене «…його новий роман створений на перетині наукової фантастики, космічної опери та лавкрафтіанського горору» цілком виправдовує себе. Сюжет роману ніде не провисає, всі лінії логічно завершені, те, що було незрозумілим на початку, до кінця книги стає очевидним та природнім. І, незважаючи на те, що текст читається не так, щоб дуже легко, від нього складно надовго відірватись, бо події та питання, що постають перед читачем, не дають спокою та змушують іти сюжетною стежкою далі.
А як щодо особистих вражень? Хоча з того, що я написала вище, нескладно здогадатись, що книга мені сподобалась. Мені дуже цікаво було вивчати ці розрізнені шматочки сюжетного пазлу, та щораз прикладати їх тією чи іншою стороною, аби врешті-решт побачити повну картину. Проте, коли моя оцінка є 4,5 з 5, то, певно, чогось таки мені забракло. Так і є. А не вистачило мені об’єму. Таким багатий світ, із стількома подіями, що в ньому відбуваються, стільки закладено змісту в цю історію, що 328 сторінок просто неспроможні вмістити в собі більше, ніж зміг в них вкласти автор. А мені хотілося б ближче познайомитись із героями книги, скласти біль детальну картину того світу та більше дізнатись про ті культи та вірування, які поволі та неохоче виринали на сторінках роману.
Дивно, але, навіть попри те, що холодні «пласталеві пейзажі» нутрощів материнського корабля, випалені, без жодного натяку на рослинність, непридатні до життя пустелі, надсучасна термотривка космічна зброя та квантовий простір-час мені чужі та геть далекі від того, що гріє моє серце, історія щось таки в мені зачепила та залишила приємний післясмак.
Я б почитала продовження, якби воно вже було.
Читать далее
1
114

Все рецензии

Цитаты

ohmel22 января 2022 г.
«Щасливий Журавель». Сімсот тисяч тонн маси, двадцять тисяч членів екіпажу, бойове крило із сімсот п’ятдесяти аерокосмічних апаратів. Материнський корабель настільки великий, що сама лише спроба його уявити може звести з розуму.
4
57
ohmel22 января 2022 г.
Давня застигла в нерухомості. Її обриси, які можна було розгледіти, належали радше морській істоті — глибоководному мешканцю, звиклому до набагато щільнішого, ніж повітря, середовища. Витончені та граційні, позбавлені жорстких кістяних структур, кінцівки сяяли золотаво-перламутровим глянцем, але сам колір шкіри, здавалося, лежав поза світловим спектром людського ока. Безсило звисали мацаки, більше схожі на вигадливе асиметричне мереживо. Купол-плащ увесь вкритий візерунками танцюючих ліній, в його центрі — простір із сотнею очей і два чорні, гачкуваті дзьоби у плетиві тендітних золотавих відростків.
Читать далее
4
49
ohmel22 января 2022 г.
Руни ніколи не викарбовувалися заради прямого впливу на реальність, вони були символом заради символу.
4
21