Интересный нон-фикшн
noctu
- 839 книг

Ваша оценкаЖанры
Ваша оценка
Очень интересная тема, но книгу читать было невероятно сложно — из-за объема, из-за бесчеловечно мелкого шрифта и из-за ощущения, что передо мной не очень хороший перевод на русский язык. Это не научпоп, конечно, а самая настоящая научная работа, так что для общего развития читать не советую — слишком мощно, простому человеку ни пользы, ни удовольствия.

Книжка настільки насичена, що читати її запросто можна разів десять, щоб перетравити всю інформацію, що в неї вклав Еткінд. Головна тема, як це очевидно з назви – секти (переважно, хлистовство, як, напевно, провідний секстанський напрямок у Росії в усіх його можливих відгалуженнях і варіаціях, від бегунів до скопців) і суспільство, їхній взаємний вплив, відзеркалення сектанського світосприйняття в творах таких авторів як Блок, Цветаєва, В'ячеслав Іванов, Всеволод Іванов, Пришвін, Розанов, Андрій Бєлий, Бахтін тощо – я навіть не намагаюся перерахувати всіх, оскільки крім окремих розділів, присвячених цим авторам, у кожному з розділів є підрозділи, де Еткінд аналізує ставлення інших авторів і мислителів до того чи іншого твора і авторської концепції. Сухий перелік імен не дає навіть приблизного відчуття книжки, яка просто під зав'язку наповнена фактами, цікавими спостереженнями і написана такою чудовою мовою, так що інколи хочеться виписати цитату просто заради красоти слогу.
«Хлыст» дає докладну картинку не тільки самого сектанства у XIX-XX ст., що само по собі уже цінно, не тільки дотепно і прискіпливо аналізує, як сектанство знаходило відгук у народницьких пошуках інтелігенції, як інтелігенція шукала і – часто – вигадувала собі народ (Народ приобретал свойства черной дыры, в которую проваливался дискурс и которой можно было приписывать любые значения), але й пропонує цікавий огляд суспільних інтерпретацій таких постатей, як Распутін, або простежує намагання взаємного використання у власних цілях сектанства і більшовиків, що тривало аж до 30-х років XX-го ст., а почалося ще наприкінці XIX-го.
Загалом виникає масштабна картинка релігійного, літературного і суспільного життя імперії, побаченого з несподіваного ракурсу, а твори – якщо ти читав якісь з проаналізованих – відкривають нові і непомічені глибини.

Книга о сектантстве в предреволюционной России. Но это не собственно история, это история дискурса, на стыке археологии текста, постструктуралистской философии, психоанализа и т.п.
Автор препарирует тексты (Белый, Блок, Пришвин и др.), смотрит, что на эти тексты повлияло и как эти тексты повлияли на окружающую среду. Даже про реальных персонажей, например, про Распутина, рассказ ведётся не собственно о человеке, а о том, как его воспринимали окружающие.
Очень необычный подход к материалу, иногда чересчур заумно или натянуто, но при этом очень широкий охват, эрудиция и глубина.
Понравилось.

Радикальная мысль может долго сохранять свое обаяние, если не пытаться ее осуществлять

Революции производят катастрофическую перемену доминирующих дискурсов, но эти кандидаты на власть формируются до них. Не революции создают свои проекты; наоборот, в них осуществляются желания, которые десятилетиями снились, обсуждались и записывались в подполье

За выдачу раскольников назначалась денежная премия; пойманных предписывалось пытать на дыбе, раскаявшихся отправлять в тюрьму, нераскаявшихся сжигать. В ответ инакомыслящие стали проповедовать самоубийство, способы которого включали «пощение до смерти», самоуморение в ямах и самосожжение. По формуле Ключевского, которая была бы достойна Фуко, «тысячи совращенных жгли себя ради спасения своих душ, а церковные пастыри ради того же жгли проповедников самосожжения».
















Другие издания


