Нічний репортер

Найкраще, що є в цій книзі - не сюжет (вельми незвичний) і не інтрига (яка захопить із перших сторінок). Найкраще - то фінал. Ох як завернув письменник цю історію про, здається, таке звичне для головного героя скандальне життя відомих людей! У якийсь момент роман перетворюється на екшн, навіть дух перехоплює, коли тікаєш з героями книги, "мчиш" на машині (якщо за ті швидкості можна так сказати) чи ввалюєшся до атмосферної львівської кнайпи, щоб перекинутися смаковитим слівцем із кумпаном. Цікавий детектив, який, мабуть, років 20 тому, коли й був написаний "начорно", справив би ефект бомби в українській літературі. Нині автор книги вже зарекомендував себе як справжнього майстра слова, а для мене - чарівника сучасної вітчизняної прози. Тому особисто я вважаю, що Юрій Павлович може краще. Саме про це свідчить його книга Ключі Марії , написана у співавторстві з Андрієм Курковим, що її я вже почала читати.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Лучшее, что есть в этой книге - не сюжет (весьма необычный) и не интрига (которая захватит с первых страниц). Лучше всего здесь финал. Ох как завернул писатель эту историю о, кажется, такой привычной для главного героя скандальной жизни известных людей! В какой-то момент роман превращается в экшн, даже дух захватывает, когда бежишь с героями книги, "мчишься" на машине (если про те скорости можно так сказать) или вваливаешься в атмосферную львовскую забегаловку, чтобы перекинуться вкусным словечком с кумпаном. Интересный детектив, который, наверное, лет 20 назад, когда и был написан "начерно", произвел бы эффект бомбы в украинской литературе. Сейчас автор книги уже зарекомендовал себя как настоящего мастера слова, а для меня - волшебника современной отечественной прозы. Поэтому лично я считаю, что Юрий Павлович может лучше. Именно об этом свидетельствует его книга Ключи Марии , написанная в соавторстве с Андреем Курковым, которую я уже начала читать.

Журналістика – це вже чорна справа, бо без інтриг, розслідувань та скандалів не буває. А якщо ти ще й нічний репортер, то точно знаєш про всіх злодюжок, хабарників та мафіозі свого міста. Додаємо дрібку гумору (велииику, це ж Винничук, камон), любовних перипетій, азарту – і вуаля, маємо такого собі Марка. Чоловік з авантюрною вдачею робить з нічого справжню сенсації.

Через викривально-провокаційну статтю, яку витрорив сам Марко, йому «прилітає» купу звинувачень у доведені до самогубства одного чиновника. Однак все набагато складніше, адже невже людина, яка зазіхає на президентське крісло в Львові, здатна так легко розпрощатись із життям через якусь статтю нічного репортера? Загадок значно більше, аніж пояснень. Так і втягується Марко у вир детективного розслідування, яке приведе куди, не зна-куди. Коротше, Винничук як завжди закрутить все, що голова обертом йде. Але ж круто! А ще харизматичні жіночі образи. Без них не було б такого відчуття піднесеності та авантюризму. Непересічні особистості, як-то кажуть.

Окрім сюжету, мені дуже імпонує ця атмосфера старовинного Львова. Як і зараз місто чудове, так і колись було не гірше (я це точно відчуваю!) Ці автентичні вулички з бруківкою, кнайпи, де збирались різні прошарки населення, галицькі крамнички. Оххх, лише через це варто читати «Нічного репортера».

Юрій Винничук – один з тих, хто може вкласти розгорнену приголомшливу історію всього у рамки декількох днів. Проте ці дні протікають як один. Тааак динамічно і карколомно. Автора читаю, і буду читати ще більше.

Роман повествует о жизни журналиста, чья работа – освещать ночные события города. Но это не просто хроника происшествий. Это погружение в мир тайных желаний, пороков, страхов и отчаяния, которые скрываются под покровом темноты. Автор мастерски рисует атмосферу ночного Львова, где каждый уголок дышит историей, а тени хранят свои секреты.

Внутренний мир героев, их сомнения, терзания и противоречия переданы очень точно — мы видим не просто персонажей, а живых людей, чьи поступки мотивированы, пускай и не всегда логичны.

Роман держит в неведении почти до последней страницы, а писатель постоянно играет с ожиданиями читателя, преподнося неожиданные повороты и развязки.

Тем не менее книга оставила у меня двойственное впечатление — с одной стороны было здорово мысленно погулять по львовским улочкам того времени, услышать тот особый диалект, порасследовать вместе с репортером запутанный клубок интриг, но с другой… неотвязно почти ощутимым было чувство, что я вернулась в детство, когда смотрела все эти криминальные истории от убойного отдела а мне такое сейчас совсем не интересно