«Моцарт із Лемберга» – роман Богдана Коломійчука, володаря гран-прі «Коронація слова-2013». На Форумі видавців-2018 книга «Моцарт із Лемберга» перемогла у номінації "Місто-Львів".
В основу сюжету роману покладено біографію Франца Ксавера — сина Вольфгана Амадея Моцарта. Дія роману відбувається у першій половині XIX століття у Відні, Галичині та Баварії.
Біографічні факти у романі переплітаються із вигаданими – важко зрозуміти, що дійсно є правдою. Життя музиканта постає ніби спрощено, не розгорнуто. Автор постійно хапається за різні ідеї, складається враження, що він хоче розмістити купу усього, але не може це описати. Важко визначити жанр роману: зустрічаються елементи історичного, пригодницького, любовного, присутні навіть елементи детективу та містики. Автор охарактеризував це так: «Це не лише, скажімо так, продуманий маркетинговий хід, не зовсім. Я просто написав так, щоб цю книжку прочитало якомога більше людей різноманітного віку: від п’яти десь, приблизно, до ста п’ятнадцяти. Читати буде цікаво усім». Здається, бажання сподобатися всім лише зашкодило.
Поверхово зображені стосунки Франца з матір’ю та братом, періодично на сторінках книги з’являється привид батька, але це здається недоречним. Іншою містифікацією є поява загадкового чоловіка на імя Альтман. Він прагне заключити із Моцартом договір про співпрацю, говорить, що це принесе композитору визнання та гроші. Згодом виявляється, що цього Альтмана взагалі не існує. Можливо, так автор хотів передати тему стосунків геніального митця та диявола? Маємо лише фрагментарні описи.
У другій частині роману зринає історія з серійним убивцею, яка здається взагалі абсурдною – ніби на Моцарта полює загадковий Франсуа Галль, який прагне відтяти голову компазитора для того, щоб дослідити будову його черепа. До речі, Франц Галль дійсно існував – він був австрійським лікарем, заснував вчення про френологію (теорія про зв'язок психіки людини і будови поверхні його черепа).
Про Лемберг написано мало. Настільки мало, що можна було б і не включати його у назву роману. Місто не постає головним героєм, це лише пласке слово на сторінках. Виступ Моцарта в соборі святого Юра так і не стає кульмінаційним, не сказано і про музичне товариство святої Цецилії, яке заснував Франц у 1826 році (воно поєднувало в собі церковний хор та Інститут співу).
Роман читається швидко, але після нього ще довго не зникає відчуття штучності.
15 понравилось
