Книжкова обитель

Колись його бібліотека знала ліпші часи. Монт-Сен-Мішель був відомий як місто книжок. День у день, Монт-Сен-Мішель протистояв паводкам. Фортеця посеред моря, яка бореться, захищає мову, знання, інтелект. Саме тут, серед сірих стін абатства, у XV столітті знайшов притулок художник, якому не дає спокою пам’ять про жінку, яку він кохав. Саме там, між небом і морем, п’ятсот років по тому з’являється романіст, який у постійному пошуку країни книжок. Вони зустрінуться на сторінках записника, забутого ...

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,3

22 оценки

5
18%
4
23%
3
36%
2
18%
1
5%

Ваша оценка

Прочитали 23Хотят прочитать 34

Рецензии

unintended_mmm20 августа 2019 г.
"Щоб мати змогу читати гарні, іноді треба читати ті, які називаємо лихими. Книжки говорять між собою, перш ніж говорити з нами."
⠀
Книга про любов. Книга про книги. Книга про любов до книг. Усі три твердження абсолютно влучні щодо "Книжкової обителі".
⠀
Лише уявіть. 15 століття. Острів Монт-Сен-Мішель у Нормандії. А на ньому абатство, яке славиться своїм бібліотечним фондом. Самотній художник Елуа прибуває туди після особистої трагедії - втрати коханої. А що в абатстві у кожного є своя роль, то він стає переписувачем старовинних книг.
Паралельно розгортається сучасність - історія матері з маленькою дитиною, яка всім серцем прив'язана до Монт-Сен-Мішель. Це місце її дитинства, місце сили та натхнення, а ще вона мріє стати письменницею, тож така прив'язаність не випадкова.
⠀
Чудовий початок великого роману, хіба ні?
Проте, це вся сюжетна канва. Як на мене, це схоже на своєрідну гру з читачем. Дати такий цікавий сюжетний початок...І не продовжити його. Питання лиш у тому, чи воно було б потрібно, бо окрім цього, в книзі велика кількість філософських роздумів: тут і релігія, і кохання, і мова, і діти, і людство загалом. Тому все інше маємо прочитати між рядків.
Тим паче, що текст написано так гарно, що читається однією хвилею.
А ще історії головних героїв. Вони настільки повільно і плавно перекривають одна одну, що створюється дійсно відчуття морських хвиль, тісного сплетіння людей і часів.
⠀
Книга вийшла меланхолійною, навіть медитативною. Іноді я виділяла собі в цитати цілі абзаци. Іноді чекала, що буде далі, а тоді починалися роздуми, після яких хотілося відійти до вікна і трохи подумати про те, як в нашому світі все пов'язано, як багато унікальних людей, які роблять унікальні речі, як іноді речі і спогади поєднують людей і час.
Читать далее
5
288
books_passion__16 ноября 2018 г.
Релігія. Книги. Кохання
Кожну книгу треба вміти читати.
Б. Паскаль
Домінік Фортьє. Книжкова обитель. Роман / Переклад з французької Ростислава Нємцева. – Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2018. – 144 с.
У 21 столітті важко уявити життя без книг (друкованих чи електронних – неважливо). Люди читають, щоб бути розумними, щоб знаходити себе та істину, тощо. Сьогодні вони не задумуються про те, який шлях подолала та чи та книжка, щоб опинитися в їхніх руках чи то на електронному носії. Зараз все набагато простіше. Безліч друкарських станків, сканерів, які оцифровують всі новинки й не тільки, – зробили книги легкодоступними. А яким було життя суспільства тоді, коли це багатство могло зникнути лише тому, що поширити могла його людина, такий собі переписувач.
Домінік Фортьє – канадська письменниця, про яку ви не знайдете цікавих фактів, біографії на дві сторінки А4 в інтернеті. Вона народилася в 1972 році в Квебеку. Є авторкою чотирьох романів, серед яких і «Книжкова обитель», яка в 2016 році отримала Премію Генерал-губернатора Канади з літератури.
Ця книжка для людей, які не просто читають, а вміють це робити. Вдумливо, розмірковуючи над кожним новим питанням від авторки, над всіма її твердженнями. Тут є багато того, про що справді варто міркувати – релігія, кохання, суспільство.
Сюжет. Розповідається про таку собі «книжкову обитель», яка розташована в стінах Монт-Сен-Мішель. Фортеця посеред моря повсякчас намагається вижити, врятуватися від води, а також спасти найцінніше, що вона має, – книги. Літописи, які переписують монахи, щоб зберегти їх для наступного покоління мають для монахів дуже велике значення, можна навіть сказати, що вони живуть своєю бібліотекою. Причому переписування це не ідеальне; ті твори, які були дубльовані рукою переписувача, відрізняються від оригіналу, а тому процес дуже схожий на малювання портрету, коли на полотно переносять певні риси особистості, але створити оригінал не виявляється можливим. Мабуть, це і слугує однією з причин, чому одним із тих, хто починає «перемальовувати» книжки в обителі, стає художник. Він прибуває до монастирю з метою забути про своє втрачене кохання. Елуа не вміє писати й навіть не може читати, але вправно поводиться з пензлем, тому стає частиною храму, збудованого на честь святого Міхаіля. Він починає переписуватися книжки, а точніше перемальовувати їх.
Другою сюжетною лінію, яку можна зустріти на сторінках роману, є (недо)історія про жінку з дитиною, письменницю, яка хоче написати книжку (я навмисне написала недоісторію, тому що, на мою думку, авторка не розвила цю сюжетну лінію повноцінно, або ж принаймні я не зрозуміла її намагання). Вона знайшла записник, який забули під дощем, і сама дописує на його сторінках. Тому виходить, що це роман у романі.
«Книжкова обитель» – це роман і творчі, історичні, філософські нотатки. І мені більше здалося, що все-таки нотатки. Його швидше можна назвати замальовками життя монахів у ХV столітті з певною сюжетною лінією та роздумами сучасника з приводу тієї епохи та тогочасних проблем.
Враження. Якщо з перших сторінок здається, що взяв у руки дійсно дуже цікавий роман, та ще й про книги, то вже через сторінок з двадцять приходить легке розчарування. Твір важко сприймається, тому що дві історії, які відбуваються в різний часовий проміжок, сплітаються, плутаються, губляться між собою. Це заплутує. Інколи серед ніяк не маркованих частин ти губишся, про кого саме зараз читаєш (про художника чи жінку з дитиною). Інколи розуміння того, що зараз йдеться не про того, про кого ти думав, приходить тільки тоді, коли бачиш дієслово вжите у жіночому роді чи чоловічому роді.
Роман не динамічний. Особливо друга сюжетна лінія (про жінку-письменницю). Якщо історію про художника ще можна зрозуміти, ми бачимо її в розвитку, вона несе якийсь посил, то інша лінія – це всього лише філософські, ліричні чи історичні відступи. Хоча варто зазначити, що інколи це бувало досить цікавим. Як, наприклад, уривок про те, де авторка розмірковує про кольори.

«До Середніх віків у європейських мовах не було слова, яке позначало би блакитний колір. Цю барву вважали відтінком білого, чи то чорного, або ж зеленого, залежно від відтінку: блакитного, темно-синього чи сизого».
Проблематика. У своєму романі Домінік Фортьє порушує три, на мою думку, основні теми: релігія або ж віра (авторка навіть розмірковує про те, що значення слів вірити й релігія, Христос і хрест мають зовсім не ті значення, від слів яких вони первинно утворилися), кохання (трагічна історія між художником та жінкою, яку він малював – знову ж таки, нам не показують деталей розвитку цього сюжету, що відіграє, як на мене, не на користь романові) та книгодрукування (перепис книг, їхнє поширення у світ аж до виникнення станка Гутенбергом. Ця тема, можливо, є навіть основною, оскільки Домінік Фортьє своєї історію намагалася показати, наскільки важливими є книжки, їхнє існування, переписування, виготовлення тощо). Як на мене, то авторці не вдалося до кінця розкрити тему релігії. Хоч основним місцем діє є храм, а серед героїв багато монахів. Бог десь губиться серед більше, ніж ста сторінок тексту. Хоча відразу відчувається, що ця тема близька Домінік Фортьє. Знаєте, читаючи «Книжкову обитель», я весь час думала про «Алхіміка» Пауло Коельо. Чимось ці дві книжки мені здалися схожі, й мабуть, поєднує їх саме питання віри.
Дмитро Дроздовський у своїй рецензії ««Книжкова обитель». Гріхи й чесноти на Монт-Сен-Мішель» у виданні «Друг читача» зазначив: «Щоправда, роман тільки б виграв, якби деякі міркування про церкву, «життя після життя» не були кинуті у вигляді поодиноких думок, а проведені через психологію героїв значно переконливіше й глибше. Сприйняття смерті в романі постає одним із ключових філософських питань: під час перебування у місці, яке має наближати людину до Бога, раптом виникають геть інші запитання:

«Сьогодні вона в землі, погризена червами. Роберт нелюб’язно відповідає на мої розпитування щодо потойбічного світу. Мені хочеться вірити, як вірить він, що вона знаходиться біля Бога-Батька в його царстві в компанії праведників. Я не знаю, як поєднати ці дві ідеї»».
«Книжкова обитель» – це історія про те, як любити книжки, навіть не вміючи читати їх чи писати; історія про віру не лише в Бога, а в самого себе; це філософські роздуми та історичний екскурс в минуле Монт-Сен-Мішель; це спроба авторки поєднати Бога, любов та книжки в одному творі, в одній історії, але різних людях (саме спроба, тому що, на мою думку, авторці не вдалося до кінця поєднати ці три речі, й створити по-справжньому цілісний роман із повним сюжетом). Тому я б поставила «Книжковій обителі» тверду трієчку з п’яти балів.
Читать далее
4
324

Все рецензии

Цитаты

progrediamur7 апреля 2020 г.
Причини, з яких рушають на прощу, геть не змінилися: надія і безнадія. Протягом тисячі років ми пускаємося в дорогу, щоб утекти від чогось або знайти щось. (Під чимось варто розуміти як розраду, просвітлення, мир, так і Бога чи себе самого.) Щоб наблизитися до мети, хоч якою далекою і недосяжною вона буде, — тим паче, якщо вона далека і недосяжна. Щоб піддати справжньому випробуванню себе і свою віру, випробування пройденою відстанню, стражданням і холодом. Щоб біль переміг сумнів. Щоб молитися інакше, а не лише губами, щоб усе тіло — зранені ступні, брудні долоні, зморені ноги, серце, що стугонить у грудях, — стали машиною для молитви.
Читать далее
2
74
books_passion__16 ноября 2018 г.
Щодня слова тонуть у дощі, сльозах, чаї, історії змішуються, минуле й теперішнє переплітаються...
2
83
progrediamur7 апреля 2020 г.
Коли нам здається, що говоримо про інших, завжди говоримо про себе самих. А той, хто вважає, що малює церкву чи яблуко, знову таки зображає на папері власне обличчя.
1
54