Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині

Відомий польський репортер Вітольд Шабловський упродовж трьох років розшукував у Польщі та в Україні очевидців Волинської трагедії і їхніх нащадків. Розповіді про пережиті ними події 1943 року лягли в основу книжки «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині». Ці історії — про зруйновані у вирі війни людські долі й обірвані життя, і водночас — про людяність, силу духу та милосердя. Через спалах міжнаціональної ворожнечі сусіди стали ворогами. Однак і в ситуації смертельної небезпеки чи...

Рейтинг LiveLib

4,6

10 оценок

5
80%
4
10%
3
10%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 13Хотят прочитать 29

Рецензии

sireniti18 декабря 2019 г.
Вбиває не нація. І не релігія. Вбиває людина.
Уф. Я не знаю з чого почати і як про це говорити. Одна із самих страшних книг, прочитаних мною за все життя. І це не художня проза. Що робить її ще страшнішою.
Книга, після якої хочеться плакати і кричати до бога: «Чому ти це допустив?!»
Книга, що підриває віру в людей, і разом з тим вселяє надію, що порядність і чесніть не залежать ні від віри, ні від нації. Вони або ж є в людини, або немає.
Книга, після якої відходиш, як від важкого наркозу. А потім хочеться стати на коліна і… ні, не помолитися, а попросити прощення. Хоча ні я, ні мої предки точно до цього не мають відношення. Лише одне, якщо вже бути відвертим, - у моєму роду є і поляки, і українці. А в дітях тече ще й російська кров.
Жахливі сторінки історії Волинської різні. Жахливе минуле української історії. Все менше і менше тих, хто може розказати правду.
Але автору вдалося їх знайти. Хтось був відвертий, комусь було боляче таке згадувати, деякі відверто відмовчувалися. Були й такі, що не жалкували за скоєне їх предками. Але їх було мало. Здається один на всю книгу. Хай і одна бабуся, що регулярно носить вишиті рушники до хреста, де похоронені поляки. Десятки із тисяч. І молиться вона за всіх, живих, мертвих, українською, польською.
Різні історії, різні люди, різні долі. Біда одна.
Своєю книгою Вітольд Шабловський нікого не звинувачує. В теперішньому часі. Він просто надає факти, розказані йому людьми. Поляками, українцями. Він просто доносить істину. А вона у кожного своя, та одинаково жахлива.
Але мусимо пам´ятати. Мусимо відповідати. Щоб більше не повторилося. Щоб не мучила совість.
Ми не даємо своїм праведникам медалей. Не садимо на їхню честь дерев. Не даруємо їм телевізорів. Щиро кажучи, ми взагалі про них не пам´ятаємо.
Якось так і живемо. По той бік. І по цей …
Перевод
Уф. Я не знаю с чего начать и как об этом говорить. Одна из самых страшных книг, прочитанных мной за всю жизнь. И это не художественная проза. Что делает её ещё страшнее.
Книга, после которой хочется плакать и кричать Богу: «Почему ты это допустил?!»
Книга, которая подрывает веру в людей, и вместе с тем вселяет надежду, что порядочность и честность не зависят ни от веры, ни от нации. Они или есть у человека, или нет.
Книга, после которой отходишь, как от тяжёлого наркоза. А потом хочется встать на колени и ... нет, не помолиться, а попросить прощения. Хотя ни я, ни мои предки точно к этому не имеют отношения. Только одно, если уж быть откровенным, - в моём роду есть и поляки, и украинцы. А в детях течет ещё и русская кровь.
Ужасные страницы истории Волынской резни. Ужасное прошлое украинской истории. Всё меньше и меньше тех, кто может рассказать правду.
Но автору удалось их найти. Кто-то был откровенный, кому было больно такое вспоминать, некоторые откровенно отмалчивались. Были и такие, которые не жалели за содеянное их предками. Но их было мало. Кажется, один на всю книгу. Как и одна бабушка-украинка, что регулярно носит вышитые полотенца к кресту, где похоронены поляки. Десятки из тысяч. И молится она за всех, живых, мёртвых, на украинском, на польском.
Разные истории, разные люди, разные судьбы. Беда одна.
Своей книгой Витольд Шабловский никого не обвиняет. В настоящее время. Он просто предоставляет факты, рассказанные ему людьми. Поляками, украинцами. Он просто доносит истину. А она у каждого своя, и одинаково ужасна.
Но мы должны помнить. Должны отвечать. Чтобы больше не повторилось. Чтобы не мучила совесть.
Мы не даём своим праведникам медалей. Не сажаем в их честь деревьев. Не дарим им телевизоров. Честно говоря, мы вообще о них не помним.
Как-то так и живём. С одной стороны. И с другой тоже.…
Читать далее
62
348
kallisto_kyiv4 июля 2020 г.
Купила цю книжку, бо прочитала, що вона про Волинь. Хоча я і народилася в Києві, все ж вважаю Волинь моєю малою батьківщиною, бо звідти родом моя мама і там ми проводили всі канікули. Якось так сталося, що я, буваючи там чи не щороку, спілкуючись з родичами, з бабусею, яка народилася в 1933 році і пережила війну, я взагалі нічого не знала про волинську трагедію. Ну щось там ще Царьов на Громадському белькотів. От і познайомилася, і це мене вразило. Я припускаю, що польський журналіст міг висвітлювати події зі значним перекосом у бік свого народу, не вдаючись до подробиць і причин, чому упівці так вчиняли. Але як сказав чеський пастор, один з героїв книжки, він рятував не поляків, євреїв, чехів, українців, а людей, які потребували допомоги. Згадуються в книжці і мої рідні Колки, звідки моя мама. Колись я говорила з бабусею про УПА, вона казала, що тоді була маленька і всього не могла зрозуміти, але їх усі боялися, бо то були ще ті бандити. Тоді я її переконувала, що то могли бути стрибки, перевдягнуті нквдисти, але тепер замислилася, може, вона в чомусь і була права.
Автор книжки, Вітольд Шабловський, їздить Україною і збирає свідчення очевидців про трагічні події, які відбувалися тут в 1943-44 роках. Книжка дуже емоційно і просто написана. Ось пані Ганя, яка вижила в тій різанині. Її маленьку знайшли і вдочерили українці, любили її як лялечку і все життя від усього оберігали, навіть коли і вони, і Ганя вже постарілися. Але Ганя знає, що вона полька і дуже хоче відшукати хоч якихось своїх родичів. У книзі є декілька детективних ліній, які розв'язуються наприкінці. Ми бачимо різні долі, різних людей: і з минулого, і тих, що живуть нині. Автор намагається зрозуміти для себе, що це було, скільки людей тоді полягли, розшукує давно зрівняні з землею поселення і колонії, бере участь в ексгумації братських могил.
І саме ці яскраво описані жахіття вражають і примушують замислитися над тим, що відбулося. Як нам тепер треба будувати стосунки з поляками. Що в нашій історії є білі плями, які не можна залишити без уваги, що ці злочини треба розслідувати і їх не можна пояснити лише прагненням зберегти цілісність держави. Тема дуже болюча, тут може бути багато маніпуляцій фактами і цифрами, перетягування правди на свій бік. Мені тепер буде дуже важливо і цікаво дізнатися про ці події більше.
У книжці дуже багато фотографій, і вона взагалі така вся душевна. Читала хоч і жахаючись, але все одно відчувається, що автор любить і своїх героїв, і те, що він робить. Раджу тим, хто цікавиться історією. Ну і тим, хто з Волині.
Читать далее
4
115
zorry24 марта 2021 г.
Щиро про складне
Це якісний репортаж на дуже болючу тему. Як для мене він трохи затягнутий, але вдячна авторові за пошук світлої та доброї сторони з протилежного йому як полякові боку. Чудові фото, трішки гумору, мінімум пафосу, намагання почути обидві сторони. Журналістика, якою вона має бути
1
119