З непокритою головою. Українська жіноча проза

У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби. Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття.

Рейтинг LiveLib

4,1

16 оценок

5
31%
4
50%
3
19%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 16Хотят прочитать 22

Рецензии

zadnipriana6 апреля 2018 г.
Must have усіх феміністок. Надзвичайна збірка класичної прози, написаної жінками-письменницями, про значну частину яких я не чула: Уляною Кравченко, Катрею Гриневичевою, Любов'ю Пономаренко, Оксаною Луцишиною. А ще тут є Ніна Бічуя, Оксана Забужко, Галина Пагутяк, Марія Матіос, Леся Українка, Ольга Кобилянська... А відкриває браму жіночої творчості передмова Віри Агеєвої, яку можна розібрати на цитати і використовувати в літературних дебатах з розумниками, які закидають, що не дарма ж у нас так мало в літературі жінок - це ж точно свідчить про їхню нездатність писати! Дослідниця лаконічно вводить нас в історичний екскурс, змальовує соціальні передумови такої гендерної несправедливості, ілюструю прикладами.
Цією книгою можна смакувати: обирати авторку, новелу чи оповідання і насолоджуватись кожним словом, кожним унікальним стилем і баченням. Всі твори дуже різні за настроєм і тематикою. Раджу вам почати з оповідання Ірини Вільде "Крадіж", це як голос всієї книги. В ньому так круто втілено одну актуальну ідею. Це історія про те, як жінка поставила на місце пихатого самовпевненого чоловіка, котрий був міцно переконаний в тому, що збезчестити жінці чоловіка неможливо, це працює лише в зворотньому напрямку. Мовляв, достатньо одного "мужського" слова, щоб про жінку пішла "дурна слава" і це дає право йому маніпулювати нею, адже честь понад усе. Як би не так!
Книга "З непокритою головою" навіть назву має символічну: "Від початків християнства Закон позбавляв жінку мови. "Хай мовчить жінка в церкві,", хай молиться з покритою головою, адже "чоловік покривати голови не повинен, бо він образ і слава Бога, а жінка - чоловікові слава". Тепер ми розуміємо, що не треба ховати свою голову, свої слова, свою творчість, бо жінки теж мають право бути почутими і визнаними.
Можливо, не всі оповідання вам сподобаються. Не всі новели вразять. Але я впевнена, голос хоча б однієї знайде відгук у вашому серці. А сам факт наявності такої книги - яскраве свідчення того, що були жінки в літературі. Просто чути їх ми почали через десятки років.
Читать далее
5
217
Etmelis21 февраля 2016 г.
Жіноча проза - це виклик. Народжувалась вона не лише супроти глобальних катастроф світового масштабу. Часто соціально-побутові драми в рази влучніше трапляли в ціль. Адже що було знаряддям жінки ще біля ста років тому (з точки зору віку цивілізованого світу вельми небагато, еге ж)? Насправді, варіантів було не так багато і їх диктувала лише соціальна ланка пані. Глечик, серп. Або ж віяло, лорнетка. Та те, що в комплекті до них. Перо, олівець - для листувань та щоденників для ведення домашнього господарства. Але аж ніяк не для забруднення паперу пустими словами.
Збірка "З непокритою головою" - це доказ того, що коли людина має що сказати цьому світові, її нічого не може зупинити. Варто відмітити велику роботу Віри Агеєвої, котра не лише обрала "перлини з перлин" з жанру розповідей українських авторок, але й розташувала їх таким чином, що аналіз становлення та закріплення жіночої прози можна було провести самотужки, знайомлячись із маленькими та великими епізодами минулості та сьогодення.
Не важливо , в які епохи авторки мали прокляття та благословення творити.
Не важливий стиль.
Не важлива тема.
Є славнозвісні корифеї, як Ольга Кобилянська та Леся Українка, знайомі кожному ще зі шкільної парти. Зустрічаються і цілком невідомі для пересічного читача постаті.
Але, все ж, вони - живі, яскраві та непересічні.
Є дещо, що їх зріднює попри все.
Ні, не "фемінізм" чи "емансипація". Ці чужі слова встигли стати для наших вух сміхотворними (браво, сексисти). Але не в тому річ. Просто немає бажання та справедливості вживати сухі терміни в контексті об'єднання наших прозових майстринь.
Ніжна пронизливість Дніпрової Чайки. Біль заради життя Євгенії Кононенко. Гірка правда тої самої "Її" Галини Пагутяк з пісні Чубая, котру співає вся країна.
Не у всіх є Боротьба. Але є дещо первозданніше, що призводить до усього, в тому числі й Боротьби.
Є Сила.
Сила бути такою, яка ти є.
Сила не боятись піти всупереч планам суспільства на тебе.
Сила плекати свою особистість.
Сила виказати привселюдно свою сміливість.
Адже сміливість - це не епатувати публіку. Це не непристойні слова в тексті та сумнівні з точки зору моралі сюжети.
Це вказати на недоліки суспільства тендітною рукою, яку так легко не помічати.
Це попри всі щасливі сутності (дружини, матері, старої діви, неважливо), завжди та перш за все залишатись людиною, котра може обирати, що їй робити із власним життям.
Це жага говорити так, щоб тебе не слухали , а чули.
Це бути "як стебло та бути, як сталь, в світі, де ми так мало можемо".
А що до мене, то я - жінка, читаю Паланіка, закінчила медичний та розгулюю в джинсах.
Так що таки наша взяла.
Читать далее
5
87