Песиголовець

Рецензии

• 

  Slava_Radchenko

  17 февраля 2018

  В друзья

  Познайомився я з романом Сашка Завари "Песиголовець" випадково - зацікавила назва, тож вирішив купити/почитати. А зацікавила тим, що викликала асоціації з давно прочитаним романом Іванова "Псоглавцы" (2012-й рік, виданий під псевдонімом Алексей Маврин) - книга про мисливців за артефактами, ікону святого Христофора та перевертнів. Друга, і не остання, "цікавинка" очікувала на ст.7 - епіграф. Точно такий самий, як і епіграф до роману В.П.Блетті "Изгоняющий дьявола" - тож, ще не почавши читати, для мене вже було зрозуміло, що в книзі будуть (або мають бути) і перевертні, і одержимі. Далі - головний герой. Проблеми в родині, алкоголь, можливе розлучення, творча криза, пошук нових ідей-сюжетів, згадки про можливий плагіат (ст.16, ст.243-244) - хто перед нами? Чарльз Буковскі/Хенк Муді? Чи Мортон Рейні - головний герой кінгівської повісті "Таємне вікно, таємний сад"? Автор неодноразово згадує С.Кінга. Навіть якщо не брати до уваги Софійку - цькуванням дітей однокласниками нікого не здивуєш ("Керрі", ст.109), то в голову так і крадуться алюзії на "Талісман". Тут і дружба Оленки та Сіроманця (Джек Соєр і Вовк), і перший сон-видіння Софійки, де її сковує трава, вона чує страшний гуркіт і тупіт копит (ст.45-49) - перше перенесення Джека Соєра на Території, де його намагаються схопити коріння-гілки дерев, коли він ховається від диліжансу Моргана Слоута/Орріса (стукіт, тупіт копит і т.д). Йдем далі. Ідея про одержимість дівчинки справдилась, на що й натякав епіграф, але Олександр трохи її розвинув (запозичив?) з іншого класичного роману жахів, а саме "Омен" Девіда Зельцера - 7 стилетів, якими можна вбити Антихриста (ст.208). Враження (особисто моє) таке, ніби автор взяв декілька різних романів і склепав з них один, свій власний. Можливе пояснення самого Сашка - "Якщо все правильно скомпонувати, а точніше, приготувати і витримати, це вариво має усі шанси стати однією з найпопулярніших страв у світі." Я в жодному разі не звинувачую автора в плагіаті, але і не виправдовую - він сам це робить - свідомо чи ні? - на ст.16, ст.243-244. Не буду заперечувати, що #Песиголовець мені сподобався. Можливо тому, що всі його сюжети вже були раніше прочитані, раніше написані. Що до самого тексту, то багато залишилось непоясненого та незрозумілого. Наприклад, як позбавились від тіла Іванки? Як і чому сусіди не чули її криків, якщо вона репетувала так, що звукова хвиля збила з ніх двох чоловіків? Чому ніхто не звернув увагу на зникнення такого крутого опера, як Мацура? Сумніваюсь, що воно могло відбутися непомітно для його колег, які напевно знали яку справу він веде і на якій був зациклений. І останнє - це відчуття незавершеності. Хоч автор і ставить крапку, сподіваюсь на продовження, бо не схоже на те, що всі крапки дійсно розставлені.

  Читать далее

  2 понравилось

  0

  359

Цитаты

Подборки с этой книгой

• • 
  • 
  • 

  українська література

  • YulyaMelenchuk
  • 163 книги