Українські жінки у горнилі модернізації

Процеси модернізації стрімко вривалися у розмірене, зі століттями усталеним трибом і ритмами життя українських жінок кінця ХІХ століття, радикально змінюючи їхні соціальні ролі, повсякденні практики, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Та що насправді нам відомо про те, як модернізація змінювала жінок і як самі жінки брали участь у процесах модернізації в Україні у найважливіший і переломний її період – у першій половині ХХ ст.? Де були і що робили українські жінки у вирішальні момен...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,2

35 оценок

5
40%
4
51%
3
6%
2
3%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 41Хотят прочитать 51

Рецензии

SaganFra8 июня 2017 г.
«Українські жінки у горнилі модернізації» — це колективна праця цілої плеяди поважних українських дослідниць, які поставили за мету розкрити цінність і важливість ролі жінки у контексті української історії ХІХ-ХХ століть.
Адже історія будь-якої держави, зокрема України, маскулінізована. Тобто, «творена», «писана» чоловіками і, схоже, для чоловіків. Досить довгий проміжок часу роль жінки в певних історичних подіях залишалася викинутою з офіційних джерел, часто замовчувалась. Хибно вважаючи жінку ненадійним партнером, приміром в політичній боротьбі, чоловіки відводили їй місце лише у сфері забезпечення побутових вигод, виховання дітей і т.д. Але, як показує це надзвичайно актуальне і потрібне видання, жінка в українському суспільстві відігравала не останню роль.
Історично склалося, що протягом досить тривалого часу українська держава була розділена між двох імперій: Російської і Австро-Угорської. Тому авторський колектив видання, дотримуючись хронології, цілком доцільно розглядає історію жіноцтва цих територій порізно. Також відокремлено історію сільської від міської жінки. Бо шляхи і засоби емансипаційних процесів були різними на теренах розділеної країни. До тексту також включені мемуарні, щоденникові записи жінок, котрим випало жити в той чи інший відтинок історії і стати її мимовільною учасницею, чи навіть жертвою.
Традиційно суспільство і церква вбачали у жінці особу відносно пасивну, залежну, яка потребує чоловікового піклування та керівництва.
Спочатку батьківська опіка, пізніше чоловікова. Але українська фольклорна традиція засвідчує цілком протилежну думку. Наприклад, жартівливі пісні де чоловік — голова, а жінка — шия. Це свідчить про притлумлюваний у жінці лідерський потенціал, котрий у певні історичні моменти виривається назовні. Вважалося, що жінка занадто пристрасна й емоційна і не зможе в потрібний момент раціонально мислити. Саме тому жінки були позбавлені права голосу у виборчому процесі, не мали права займати певні посади, про здобуття фаху не могло бути й мови. Звісно жінки здобували таку-сяку освіту: містянки — домашні уроки гувернанток та вчительок, селянки — спорадично у церковно-приходських школах. До університетських лав дорога була закрита.
Єдиною нивою, де заміжня, приміром, жінка могла хоч якось реалізуватись, був філантропічний вид діяльності: доброчинність, збір коштів, опіка над дітьми і немічними. Одинокі, вдови та старі діви мали право стати вчителькою початкових класів, нянею, медичною сестрою, прибиральницею. Значні позитивні впливи на емансипацію жінки, як це не парадоксально, відіграли Перша (на західних землях України) й Друга світові війни. З браком чоловічої сили жінки опановували нові професії, були задіяні у важкій, гірничій, металургійній промисловостях, не рахуючи безпосередньої участі у війні (медична справа, підпільна діяльність, військові заводи). Саме воєнні часи змінили жінку. Але все ж таки керівні посади залишалися нездоланними висотами.
Можна виділити два шляхи емансипації українського жіноцтва.
Перший шлях зовнішній, мимовільний — внаслідок власного пережитого досвіду історичних подій (війни, Голодомор, розкуркулення, заслання, трудові табори, радянська окупація). Другий шлях внутрішній, активний, дієвий — створення жіночих рухів, організацій, союзів, котрі боролися за права жінок на освіту, самореалізацію, виборче право і т.д. Обидва шляхи були тернисті, але, так чи інакше, створили нас сьогоднішніх.
Текст «Українські жінки у горнилі модернізації» — спроба осмислити та донести, вихованій на маскуліновому представленні історії, читацькій аудиторії історію українського жіноцтва та емансипаційних рухів. А також, реанімувати із забуття імена українських жінок, чия особистісна історія тісно переплелася з історією української держави.
Читать далее
29
282
kallisto_kyiv26 декабря 2018 г.
Книжка від КСД. Вирішила, що буде корисно почитати про долю жінок. Бо в основному, історичні книжки фокусуються на подіях і трохи менше на історичних постатях, але долі звичайних людей, певних верств населення, або як тут - жінок залишаються за лаштунками.
Книжка описує, як різні події вплинули на жінок. Де вони були і що робили в голодомор, в революцію, яке місце посідали в ОУН-УПА в роки боротьби за Україну. Якою була звичайна селянська сім'я і як ставилися до жінки в містах наприкінці 19 ст. Жінки і політика - як це було за радянських часів і в польській Україні. Як їм жилося в таборах і в засланні - це дуже хвилююча стаття. Одна тема - один розділ, з прикладами, фотографіями і списком літератури, яку можна почитати додатково. Часом описані речі жахають, викликають захват, дивуєшся, що стільки всього випало на долю народу і лягло на плечі жінок.
Було цікаво і потрібно. І можу сказати, що такої свободи, як зараз, жінка ніколи ще не мала, і добре, що ми живемо саме в такий час, і все іде так, як іде.
Читать далее
5
229
YanaHusak17 сентября 2020 г.
Історія України з перспективи жіноцтва
Історія українського жіноцтва з кінця XIX до середини XX сторіччя.
Чудова робота колективу авторок, які вочевидь доклали неабияких зусиль для того, аби пролити світло на життя жінок із зовсім різних прошарків суспільства: тут можна дізнатися і про долю селянок, і про дівчат із родин інтелігенції, про учасниць повстанського руху та про долю тих, кого відправляли до таборів на півночі Росії. Смуток охоплює через те, що долі майже всіх цих жінок поєднує те, що їм доводилось протягом років боротися за своє місце під сонцем, жертвуючи подекуди всім.
Ставлю чотири через ну дуже велику кількість одруків.
Читать далее
3
177

Все рецензии

Цитаты

udsmtx23 апреля 2018 г.
Навіть зґвалтування, за яке з 1922 р. належало карати позбавленням волі терміном до трьох років, надто часто кваліфікували як хуліганство. Лише після "Чубаровської справи" про групове зґвалтування в 1926 р. відбулися помітні зміни. На першому етапі слідства "насиловать женщину коммункой" (як висловлювались самі ґвалтівники) навіть не вважали хуліганством, натомість потерпілу робітницю Л. Б. звинуватили у проституції. Преса стала на бік "хуліганів", серед яких був і колишній секретар ВЛКСМ одного з ленінградських заводів. Тільки висновки експертизи про втрачену саме під час нападу цноту та чиясь принциповість кардинально змінила риторику в пресі щодо ґвалтівників. У карному кодексі з 1927 р. покарання стало суворішим (збільшили строк позбавлення волі). Характерно, що організаторів "Чубаровської справи" показово розстріляли, а висвітлення подібних тем відтоді вважали підсудною справою — зазіханням на радянську владу та лад. До цієї прецедентної справи подібні випадки потрапляли на шпальти газет, але лише у вигляді осуду, що через таку поведінку низькі показники вступу до комсомолу дівчат. Приміром, описувались випадки, коли хлопці-комсомольці ставлять умовою вступу до місцевої організації секс, при цьому ні громадськість, ні редколегія жодних юридичних наслідків не вимагали.

Коли запитують дівчат, чому вони до спілки не йдуть, ті відповідають: "Навіщо?" Щоб із комсомольцями жити? Щоб ім'я своє ганьбою вкрити? Щоб дітей у 15 років уже мати?"
Сільбуд у Лимані інакше, як будинок розпусти, не називають.
— Газета "Комсомолець України", 22 травня 1929 р.
(Курсив мій.)
Читать далее
1
95
DelpMorrising9 февраля 2018 г.
- Жінка була щось нижче, ніколи не мішила си в бесіду, коли люди [чоловіки] говорять . (Гуцульщина)
У народному світогляді жінка назагал постає як істота пристрасна і хтива, сповнена бажання тілесних утіх.
У матеріалах деяких судових справ на теренах Харківської та Київської губерній містяться відмови в порушенні справи про зґвалтування, якщо жертвою була самотня жінка, на тій підставі, що вона, вірогідно, сама спокушувала відповідача.
“Хороший господар, тверезий, роботящий, не покине жінки, навіть якщо вона того й варта. Він її вчитиме, поки не навчить, або приб'є до смерті...”
Навіть зґвалтування, за яке з 1922 р. належало карати позбавленням волі терміном до трьох років, надто часто кваліфікували як хуліганство.
Жінки стали “великою силою” лише у пропагандистських гаслах, а на практиці були позбавлені прав і виконували найважчу працю.
Читать далее
1
77
Dante_Sinner28 июля 2017 г.
Юлія Шнайдер (майбутня поетеса Уляна Кравченко) згадувала, якою неоднозначною в очах львівської публіки виявилася її – молодої дівчини — розмова з мужчиною на вулиці. Після цього їй доводилося чути зауваження, що єдиним способом уникнути компрометації її дівочої честі мало б стати їхнє одруження.
1
34