
"... Чарівне скло, яке збільшує все, що ти маєш"
Честно говоря, купила книгу только уловив прощальным взглядом слова "страшные сказки" на обложке, когда уже уходила с ежегодной книжной толоки. Ну да, купилась на украинский ужастик, захотелось попробовать, что это за зверь. Потому и начала читать книгу вне очереди, не откладывая на дальние полки. Но даже подумать не могла, что в сборнике окажутся девять глубоких пронзительных рассказов о инаких людях, одиночестве иного человека. О жизни-мыслях-любви человека, не такого как все. И уж никак не ожидала, что к концу книги мне станет казаться, что это все остальные люди не такие, а эти, живущие на страницах сборника - самые настоящие. Потому что то, как они чувствуют и понимают, не дано никому. Книга написана красивым образным украинским языком. И перевернув страницы очередного рассказа, словно начинаешь видеть мир немного по-другому.
– Якщо тобі хтось скаже, що море – це велика вода, не вір йому. Море – це насправді чарівне скло, яке збільшує все, що ти маєш. Якщо прийдеш до нього з печаллю, вона виросте в ціле горе, поки пливеш, а якщо є в тебе радість – її стане, щоб зробити серед моря острів.
Кажется, море я буду видеть теперь только так...
А еще в книге очень много о войне. Герои разбросаны во времени, но война рядом с ними все продолжает и продолжает звучать. И это так больно на самом деле...
Війни не закінчуються, а просто відповзають, як змії, у свій вирій воєн і там лежать якийсь час тихо, переплівшись у клубок, гріють одна одну, а потім таки розплітаються і повертаються на свої землі. Інколи повертається інша війна, не та, яка перед цим відповзла звідси, якась така, що заблукала, пересуваючись від землі до землі, але повертається обов’язково.
Книга зацепила, затронула, поглотила... Отзеркалила собственные страхи и сомнения. А еще подарила надежду, что даже несмотря на то, что ты инакий человек, ты имеешь право жить, любить, чувствовать и мыслить.





































