“Сни неофіта” － це спогади Павла Вольвача про своє життя у Запоріжжі 90-х років, його переродження з маргінала в поета сучасності.
Письменник зумів в прозі поетично описати реальну картину життя промислового міста: “Якщо покластися на уяву й злетіти вгору, на верхів'я тієї ж таки телевежі － опори при тому звузяться донизу, а горизонт стрімко підвищиться, вигнувшись по краях － може більше розвиднітися не тільки в просторі, але й у часі. Крізь його шар має проступити прогалина між розсипів будівель, подібних із висоти до іграшкових брусків. То базар”.
На відміну від роману “Кляса”, де Вольвач також малює на полотні це східноукраїнське рускомовне місто заводів та криміналу того часу, в “Сни неофіта” він розширює границі: місто живе, дихає, в ньому є інтелігенція (вчителі, журналісти, музиканти, письменники), в ньому є патріоти (школа козацького рукопашу “Спас”).
І сам автор виходить із пітьми свого існування － він більше не цеховий робітник, більше не п'є спиртного, він － журналіст, який заочно навчається на філологічному факультеті ЗНУ, поет.
Але це не був різкий скачок: спершу було безробіття, потім магазин “Автозапчастин” － і про це теж згадує Павло.
“Торсіони, карданні вали, стартери, півосі, різний металевий і гумовий дріб'язок, бампери, що громадилися під стелю в підсобці, прилаштовані за генератором-обігрівачем капоти, гуд голосів, запахи солідолу й гуми...” － ось як автор пише про цей період свого базарного життя, де він працював зі своїм однокласником Вомбатом, а здається, що в цих словах увесь Запоріжжя.
Живішим і реалістичгішим роблять роман діалоги, в яких Павло Вольвач не переробляє нічого: якщо говорили суржиком, то і написано так, теж саме стосується української та російської мов. Читач не може не вірити автору, бо усі репліки мають життєвий окрас.
Гармонічно вписана в оповідь любовна лінія － відносини Павла з Дариною, молодою мамою, яка стала його дружиною.
Пише Вольвач і про свій перший візит до “Спілки письменників України”, який почався з репліки: “Двадцять вісім? Ог-го! Старий”, а закінчився словами про справжність та органічність його віршів.
“Це － етап, － думав Пашок, слухаючи Гулого. － Так давно мало статися, а стається саме зараз. Як привідкриття шляхів...”
І так, шляхи перед Павлом-поетом відкрились.
Талановитий, інакше про Вольвача не сказати, бо хто ще може так писати про прості речі:
Саме воно, це дитя передмістя,
Сутінків, колій, парканів похилих,
Видихне слово, як дим через ніздрі,
Непередбачене, як кровопролив.
А головне:
“Він не лише пише вірші, а й думає українською...”
Цікаво автор пише і про внутрішні конфлікти між поетами, коли хочеш видавити з себе хвалу, а вона не хоче родитись. Так сталось у неофіта з Гулим, який очолював Запорізьку спілку письменників і перший зміг оцінити творчість Павла. Але його вірші так і не прийшлись Вольвачу до душі, що зрештою стало причиною свого роду ворожнечі між ними.
Влучно письменний пише на цей рахунок:
“Зрештою, людська приязнь і спільне захоплення творчістю не є тотожними речами”.
Такий ось повний емоцій і подій шлях пройшов письменник перед тим, як тому здався Київ, але в душі з ним завжди його рідний край:
“Нікуди від них не дітися, від тих площин. Вони тебе зробили. І вони не відторгнуться й не відторгнуть ніколи. Просто доточаться іншим простором”.
,,Сни неофіта" - твір, який цікавий тим, що розповідає ту правду про пострадянську епоху, якої мало хто знає і пам'ятає.
Люди мають звичку забувати, а цей роман увіковічує історію життя східноукраїнського промислового міста, де українською мовою розмовляли лише дома і пошепки, де вчорашні комуністи перетворились в депутатів, а кримінальні авторитети в олігархів, і де “енергія грошей долає інші енергії”.
Під час презентації у Львові в 2017 році Павло Вольвач сказав про свою творчість наступне:
“«Кляса», «Хрещатик-Плаза», «Сни неофіта», а тепер ось роман про 90-ті «Сни неофіта». Мене запитують, а чому саме 90-ті? Відповідаю, що це важливо. 90-ті самі по собі дуже цікаві, бурхливі, насичені, драматичні. Для дуже багатьох старших людей – це трагічні часи. Вони привідкрили шляхи. 90-ті – це чернетка нашого нинішнього життя. Все, що є сьогодні (феодальний чи капіталістичний лад), було закладено і прописано у 90-тих. Всі ті люди (5 чи 10 сімей), які тепер тримають 90 відсотків суспільного багатства, родом з 90-тих. А також і ті, які тепер порпаються у смітниках. І навіть в українсько-російському протистоянні ключові вузли були закладені в тих самих 90-тих”.
У розмові про «Сни неофіта» Мар’яна Савка － головний редактор Видавництва Старого Лева － зазначила, що саме такої літератури нам зараз бракує, – яка змальовує дуже важливі метаморфози, які відбувалися у ці роки, і стали причиною визрівання абсолютно нових людей у цьому суспільстві.
Я теж вважаю, що “Сни неофіта” Павла Вольвача － сучасна українська література, яка має силу, і яка колись має “вистрелити”.
5 понравилось
