Замкнене коло

Обожнюю твори Світлани Талан. Проте з "Замкненим колом" не склалось. Було цікаво, була інтрига...приблизно перших двадцять сторінок. Хоч і читається легко, без громіздких описів і не цікавих роздумів, але зовсім нереалістично. Дуже багато бабусі-примари, яка вже в кінці просто набридла. Якимось чудом людина, яка навіть десять тисяч не заробляє за три місяці, може купляти машини, сплачувати кредити, так ще й будинок... Якщо коротко, то просто не вірю... І ще їжа. Просто якийсь культ їжі розвинувся в романі... Дочитати до кінця змусила цікавість. Чи правильно я передбачую сюжет, чи все таки щось піде не так. Та сюрпризу не получилось, ніяких "поворотів" не було... Тепер з нетерпінням чекаю на наступну книгу. Надіюсь вона перевершить "Замкнене коло". Шкода розчаровуватись в хороших авторах.

Хто не ризикує, той не п’є шампанське, а хто п’є, той ризикує бути отруєним.

Книга абсолютно в стилі автора. Не більше і не менше. Просто її стиль, її мова, її підхід до ситуації.

- Ми ніколи не знаємо, де початок, де кінець, а де початок кінця.

Якщо знайомий з творами автора, То нічого грандіозного - тут не знайдеш. Просто її рівень і ВСЕ. Ні більше, ні менше. От зупинилася пригадати, яка з її книг вразила найдужче і зрозуміла, що вони на якомусь одному щаблі написання. І так, як раніше не писала відгуків, то зупинюся детальніше. Не вурдалаки та Оголений нерв – це найнижчий в моєму рейтингу з її творів ( не люблю, коли автор піднімає соціальні теми такого типу). Доволі не погано, так щоб відпочити – Надежда, Помилка, Купеля, Розколете небо. Найкраща її перлина з книг – Коли ти поруч… Це справді варта прочитання книга. Вона так по простому написана і справді залишає слід. По Замкненому колу – в принципі знову таки нейтральна оцінка на рівні тих 4 книг. Не дотягла до найкращої і не на нижньому рівні. Багацько з книги не почерпнеш, але висновки можна зробити.

Гроші, гроші, гроші. Вони на все потрібні. Вони можуть відкривати двері, звеличити людину, але й згубити її. Вони небезпечні та підступні. Добре, що мрії безкоштовні. Вони можуть бути приватною власністю однієї людини, і ніхто не в змозі їх відібрати, вкрасти, купити, відсудити чи заборонити. Мрії – це інше, маленьке, нехай і уявне життя кожної людини. Це єдине місце, куди не може втрутитися чужак.

Прогнозований кінець. Вже після 260 сторінки. І головне – обкладинка – однозначно «Програшна». Не в’яжеться до книги абсолютно. Ні в тин, ні в город. Хіба абстрактно. Хотілося б чогось цікавішого. Дуже темна, і не заохочує до читання. Типу цеглини і в якомусь не приглядному ракурсі.Єдине постать- це до змісту, але знову ж таки на березі річки… Не то… Ой не то…

По Рекламі - Таке враження, що справді дивишся серіал, з вставками реклами. Маю 2 приклади:

Семейная драма. Мирослава в отчаянии едет к бабке Дубовихе, старуха - ее последний шанс. Бабка умирает прямо перед несчастной женщиной, но перед этим успевает сказать что она сама продала все свои несчастья и теперь придется платить.

А дальше мы узнаем про события которые привели Мирославу на этот забытый хутор в дом Дубовихи.

Несчастное детство, интернат, насилие, сделки с совестью, брак без любви. Сделали несчатной не только Мирославу но и всех не родных и близких, друзей. Все вокруг замешано на деньгах в этой бедной Украине, бюрократия, проблемы малого бизнеса, гастарбайтерсьво. При этом не зарабатывая и 5 тысяч гривен в месяц героиня берет кредиты на две машины и дом.
И вроде бы все намерения Мирославы были "сделать как лучше", на деле же ей управлял эгоизм, жажда наживы и...и дьявол.

Вот дьявол как по мне тут точно был лишний. Как-будто без вмешательства нечистого человек не может быть говном.

В общем-то проблемы описаны наши, обычные, житейские, видимо что бы читатель проникся. Мораль простая - на чужом несчастье счастья не построишь.

А вот написано все очень затянуто, нужно и скучно.
Вся книга наполненна сексистскими рассуждениями и фразами про стакан воды, женщине место на кухне и прочее