Польські олені, Обама та колективна пам’ять українців

Ясна річ, демографічні й культурні зміни будуть і надалі впливати на тенденцію відмови від спадщини тоталітарного минулого й переосмислення цієї спадщини. Це також сприятиме і затухання конфліктів пам’яті, пов’язаних із тоталітарним минулим. З відходом від політичної і суспільної активності «радянських» поколінь конфліктність суспільства зменшуватиметься, адже зникатимуть носії конфліктної пам’яті. Це і сумний, і оптимістичний висновок водночас: завжди сумно, коли покоління відходять у вічність. Проте зміна поколінь народжує нову надію.
Загальна тенденція оптимістична, але не треба сподіватися тільки на демографію: важливо наполегливо працювати в освітній сфері, у сфері публічної історії, творити нові наративні музеї, писати книжки і знімати фільми. Тоді у нас все точно вийде. По суті, ми вже опинилися в ситуації, коли зміни є незворотними. Українське суспільство вже подолало точку неповернення у ставленні до тоталітарного минулого.

Але тут знову виникає питання довіри до засобів масової інформації. Вони надто часто виступають фільтром для інформації про минуле. Проблема сучасних медіа у їх таблоїдизації. Зловживання інфортейментом, сполученням розваг і інформації, та кричущими заголовками призводить до зростання недовіри до медіа як до джерела інформації про минуле. По суті, сучасні медіа, хоч і не мають такого наміру, але діють у подібний спосіб до засобів пропаганди тоталітарних режимів: для клікабельного заголовку дуже часто використовують такі прийоми, як маніпуляція, виривають слова із контексту, прикрашують події або перебільшують їх значення.

Відкриття архівів має величезне значення для розрахунків із тоталітарним минулим та опрацювання його спадщини: усе таємне стає явним. Усі гріхи, які тоталітаризм вчинив по відношенню до людей, стають публічно висповідані. Відкриття архівів спецслужб перетворюється на своєрідний акт покаяння: держава у такий спосіб відмежовується від тоталітарної спадщини. Це означає, що відбувається засудження не тільки тоталітарного режиму як такого, але і цілого арсеналу засобів, які цей режим використовував. Держава засвідчує в такий спосіб: для демократії такі засоби неприйнятні!
Автори цієї концепції виходили з того, що правда не шкодить. Шкодять брехня, заборони, таємниці і маніпуляції.