Книжку прочитала вже майже місяць тому, але тільки зараз зібралася з думками, щоб пояснити (собі?), чому 3 бали. Навіть вагалася, 3, 3,5 чи 4, але врешті таки 3, хоч прочитала книжку за якісь півтора години. Загалом люблю стиль Логвиненка і його історії. І цю книжку купила з позитивними передчуттями. Сама ідея свіжа і класна. Не залежно від того, реально існує ця дівчина, яка в перервах між зйомками порно почитує "інтелектуальну літературу" і живе гіпстерським життям, чи є вона вигадкою журналіста й харизматичного мандрівника Боді Логвиненка. Десь перша третина справді чіпляє. Попри те, що в ній "порно" майже немає (а може, якраз саме тому:) Там ідеться про "попереднє" життя типової дівчинки з провінційного пострадянського містечка, трохи закомплексованої, звісно, недосвідченої, але спраглої чогось "справжнього" (коротше, набір, у якому чимало читачів можуть побачити себе, принаймні в якихось рисах). Так от, повторюся, саме ця частина звучить найавтентичніше. Тут віриш оповідачці - тобто не самій особі, а літературному персонажеві (бо мені, чесно кажучи, не так і важливо, реальна вона чи ні, головне в процесі читання, чи переконує мене це як текст). Але десь після того, як вона закінчує розповідь про своїх двох перших партнерів (з якими, за її словами, вона спробувала підлаштуватися під традиційну для суспільства моногамію і остаточно збагнула, що це не для неї), в мене як читачки і починаються перші розчарування. Може, тому що мене цікавила не тільки "технічна" схема (умовно: як звичайні дівчатка стають успішними порнозірками), а й психологія (як людина з нашого віктимізованого патріархальною мораллю суспільства до цього приходить, через що доводиться переступати і що це змінює в її стосунках зі світом). І от цього мені тут, на жаль, бракувало. Попри те, що вона сто разів повторює, як мантру, тези про вміння бути чесною з собою і світом, без почуття провини насолоджуватися життям, позбутися психології злидаря, зайвих комплексів тощо-тощо. Коротше, дуже правильні штуки, чимало з яких потрібні для психічного здоров"я кожного. Але мені в цьому тексті бракувало "м"яса" - і якихось реальних мікросюжетів, і банально інших персонажів (чоловіків не як картонних фігурок, які лише задовольняють або не задовольняють героїню, а повнокровніших істот), які робили б цю книжку не майстер-класом на тему "як я стала щасливою", а літературою - байдуже, журналістською чи художньою. Там же, де починається власне про порно-світ, мені моментами ставало нудно. Не тільки через те, що головна героїня часто моралізує в дусі Ліни Василівни з "Записок самашедшого" (про це писали і до мене). Але, крім того, ну, нема тут чогось такого, що перевертало б свідомість чи розплющувало очі. Невже когось нині ще можна шокувати зізнаннями, що класний секс і кохання - це не обов"язково разом (хоч і перегинати не треба: разом теж буває); що й жінки мають "право на оргазм" (і це після "Німфоманки" фон Трієра?); що порно як бізнес - це не про насолоду, а про фізичну вправність, витривалість і добре розставлені лампи і хороших операторів? Вже після Логвиненка побачила на "Cнобі" три статті-репортажі про порнобізнес і росіянок у ньому. Так-от із них, як на мене, можна дізнатися значно більше про "кухню" -і з позиції П"єра Вудмана (для мене доволі несподіваної, до речі), і самих моделей. Не кажучи про головну суперечливість у розповіді героїні, яка довго мене муляла. З одного боку, вона розповідає про те, що в порно її привела любов до сексу (і тут вона не втомлюється повторювати, що порно і проституція - різні сфери; порно менше пов"язане з експлутацією жінок, хоч у секс-індустрії вони завжди в більш загроженій позиції). А потім сама ж зізнається, що отримати насолоду в порно в принципі неможливо, бо це - читай вище - не про насолоду, а про професійність і витривалість. Тобто залишаються тільки відносно "легкі" гроші, які дають змогу подорожувати і часом шикарно пожити на яких-небудь середземноморських віллах. Але секс як насолоду в такому разі все одно доводиться шукати поза порно. Тоді що тут принципово нового, порівняно з гіпстерською філософією "дітей-квітів"? Іронія в тому, що ця суперечливість - як і численні самоповтори і бажання вивалити на читача всю "сіль" життя, - якраз і переконують у тому, що це реальна дівчина, а не художня вигадка. Як і те, що часом у її розповіді виразно чути голос Логвиненка. Ну, бо як не піддатися спокусі перейняти таку привабливу філософію постійного руху і свободи і приписати собі (скоріше за все, несвідомо) частину таких спокусливих життєвих кредо? Коротше, як на мене, в цій книжці мало б бути більше якраз Логвиненка. Не його реплік, але його як співрозмовника / співавтора, який скеровує оповідачку і структурує саму розповідь, роблячи її цікавішою і логічнішою. Тоді б це справді могло стати літературною подією. А так це книжка, яка легко читається, моментами зачіпає, але не до кінця переконує. Хоч не сперечаюся: добре, що вона з"явилася. Ну, і так: книжкам КСД традиційно дуже бракує редактора. Що, звісно, свідчить про неповагу до читача. Того, який за кілька тижнів розкупив увесь перший наклад цієї книжки:)
16 понравилось
