Мед з дікалоном

Кривий Омелько мешкав у звичайному українському містечку, у начебто простій старій хаті на околиці. Хіба що історія цієї хати була незвичайною: понад сто років тому мешкав тут інший Кривий Омелько, який заповідав своєму наступникові цю-таки хату, а ще — чарівну мольфарівську скрипку. Коли скрипка починала награвати, з неї лилися дивні оповідання, що від них у слухачів мороз поза шкурою пробігав. Послухайте й ви оповідки Кривого Омелька — вони перевернуть ваше уявлення про українську історію.

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,0

9 оценок

5
0%
4
33%
3
44%
2
22%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 8Хотят прочитать 10

Рецензии

sireniti16 мая 2016 г.
Оповідки Кривого Омелька
Це такі собі оповідки-нариси про минуле моєї країни. Можливо, навіть правильніше назвати їх новелами. Нічого особливого, хоча, можливо, я просто мала багато надій на цю книгу.
Автор чітко розділив усе на чорне та біле. Чесно, не хочеться вдаватися в подробиці, не зовсім слушний час для цього.
А ще він використав прийом, який мені страшенно не подобається, ба' того, просто виводить з себе: російська мова українським правописом. Я ще можу стерпіти одне-два слова, та цілі абзаци!
Починається книжка інтригуюче. Дід Омелян розповідає студентам про далекі часи. Фантазійно-містична частина відверто дивує: весілля з мертвими людьми, справжня така чортівня-маячня, повсталі мертві... І раптом - уже не смішні, дуже навіть сумні і відверті історії держави, загубленої в інтригах війни, у змінах влади і режиму. Люди, що не можуть визначитись, що для них добре, а що зле. Простий український люд, армії яких хочеш "батьків", совіти, зазвичай злі і погані (кажу ж чорно-біле полотно чітке і остаточне). І дід Омелян десь пропав...
Ну а фінал взагалі якийсь абсурдний.
Анотація натякає на те, що оповідання пов'язані між собою, і читачу стане багато чого відомо. Тому у мене стільки претензій. Напевне, я не той читач, на якого орієнтувалися ті, хто таке писав. А ще я точно не буду шанувальницею Камаєва, бо згадала, що вже якось читала його книгу. Результат, якщо нажмете на посилання, як бачите, взагалі не радує.
Хоча є і достойні, щоб згадати про них, оповідання. Сподобалось то й же таки "Мед з дікалоном", "Ґандзя", "Миколай", "Марення". Всі вони якось запам'ятались, залишили слід, інші ж, просто були прочитані.
Не можу сказати, що було дуже погано, але і не яскраво, точно. Що прочитала - не жалкую.
На русском..
Это такие себе повествования-очерки о прошлом моей страны. Возможно, даже правильнее назвать их новеллами. Ничего особенного, хотя, возможно, я просто очень многого ожидала. Автор чётко разделил все на черное и белое. Честно, не хочется вникать в подробности, не совсем удобное время для этого.
А еще он использовал прием, который мне ужасно не нравится, более того, просто выводит из себя: русский язык украинским правописанием. Я еще могу стерпеть одно-два слова, но целые абзацы!..
Начинается книга интригующее. Дед Емельян рассказывает студентам о далеких временах. Фантазийно-мистическая часть откровенно удивляет: свадьба с мертвыми людьми, настоящая чертовщина-бред, но увлекает, восставшие мертвецы... И вдруг- уже не смешные, очень даже грустные и откровенные истории государства, потерявшегося в интригах войны, в сменах власти и режима. Люди, которые не могут определиться, что для них хорошо, а что плохо. Простой украинский народ, войска всевозможных представителей, советы, обычно злые, плохие и недалёкие ( говорю же черно-белое полотно, четкое и окончательное). И дед Емельян где-то пропал...
Ну а финал вообще какой-то абсурдный.
Аннотация намекает на то, что рассказы связаны между собой, и читателю многое станет ясным. Поэтому у меня столько претензий. Наверное, я не тот читатель, на которого ориентировались те, кто такое писал. А еще я точно не буду почитательницей Камаєва, потому что вспомнила, что уже как-то читала его книгу. Результат, если нажмете на ссылку, как видите, вообще не радует.
Хотя есть и достойные рассказы. Понравился "Мед из дикалоном", "Гандзя", "Николай", "Бред". Все они как-то запомнились, оставили след, другие же, просто были прочитаны.
Не могу сказать, что всё очень плохо, но и не ярко, точно. Что прочитала- не сожалею.
Читать далее
30
173