Польська журналістка Малґожата Реймер поїхала до Бухаресту, аби написати 2-3 репортажі про сучасну Румунію, а вийшло написати цілу книгу про країну, про народ, що її населяє, про їхні трагедії та комедії, про їхню історію та пам’ять, про їхні драми та втрати. Вони живуть у найнестабільнішому (геологічно) районі Європи, тому практично не мають що берегти. Адже коли все твоє життя може буквально піти під землю за кілька хвилин, будувати щось на віка втрачає сенс. Але вони пам’ятають, що є нащадками великої імперії та славетних воїнів, хоча й давно забули, що це таке – бути вільними воїнами. Адже навіть їхні пани завжди були рабами інших людей і тому наймудрішим буде не опиратися долі, а пливти за течією, скоритися й не намагатися щось змінити. Вони склять балкони і складають там старі та зламані речі, не викидаючи їх, адже з цим може впоратися сама природа, коли настане час їй трішки поворушитися. Вони принесли у міста сільську культуру і тому на тих самих заскляних балконах вранці співають півні. Найщасливіша мить в їх житті була, коли країні було повернути Трансильванію, але що із нею робити далі вони все одно не придумали. Вони ненавидять візитівку столиці, будинок уряду, який поглинув цілі квартали і десятки людей, але навіть їхня ненависть не змушує переосмислити цього монстра, бо «як вже є, то так і буде». Вони відверті у своїй круговерті обману – бо інакше не вижити, хтось має обдурювати когось, всі мають обкрадати всіх, а якщо обдурили тебе, то як є, то так вже й буде, просто знайди когось, кого здатний обдурити і ти. Вони й досі не здатні оговтатися після тиранії Чаушеску, яка вилилась у революцію та швидку страту. Вони й досі не розуміють, нащо їм та свобода, коли треба було лише трішки ослабити ошийники та трішки жирнішу кашу кидати у миски. Вони й досі міркують паттернами «дай», а не «я зароблю». Мільйони румун, яких не бажав ніхто, починаючи від родини, де вони народилися вимушено, бо аборт – то кримінал, продаж контрацепції – то кримінал, й досі живуть під гнітом власної непотрібності, у який народжують вже власних непотрібних дітей. І як же прекрасно, що поруч із цим декретним поколінням є особистості, які здатні вирватися із ментальності своєї національної ідентичності і поїхати підкорювати світ, аби довести своєму втраченому поколінню, що Румунія – це нащадки Римської імперії, а не тільки юрби циган із відповідним ставленням. Польська журналістка Малґожата Реймер поїхала до Бухаресту, аби дізнатися щось про своїх сусідів по Європейському союзу. Завдяки їй щось про своїх сусідів можемо дізнатися і ми. Переклад з польської від Видавництво Темпора, на чорну п’ятницю книгу можна було купити за гомерично низьку ціну – 6 грн. Найщиріші та найпалкіші рекомендації усім, хто любить читати щось живе та справжнє. 12 балів з 10.
2 понравилось
