Кармелюк

Михаил Старицкий

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,4

29 оценок

5
62%
4
21%
3
17%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 31Хотят прочитать 48

Рецензии

Аноним4 июля 2020 г.
Кармелюк у романі Михайла Старицького
Книга українського автора Михайла Петровича Старицького (1840 - 1904), який увійшов в історію української літератури як поет, перекладач, драматург, прозаїк, визначний театральний і громадський діяч другої половини 19-го століття, є дуже і дуже цікава, захоплююча, романтична, героїчна, пригодницька, із українським колоритом тієї епохи , епохи життя і боротьби подільських селян, кріпаків, у першій третині 19-го століття на Поділлі, яке, як і вся Правобережна Україна (крім Києва), довгий час було під владою шляхетської Польщі. За Андрусівською угодою 1687-го між Польщею і Росією Правобережна Україна відійшла до Польщі, і тут поступово відновлювалася влада шляхетської Польщі з фактично необмеженою сваволею панів. Так тривало до другого поділу Польщі (1793 рік), коли Правобережну Україну було приєднано до Росії. Але й після цього становище покріпаченого українського селянства мало в чому змінилося. Хоча 1797 року указом Павла 1-го панщина була обмежена трьома днями на тиждень, кріпаки в першій третині 19-го століття на Поділлі, замість 150 - 160 днів на рік, фактичноо працювали від 180 до 220 днів та мусили ще відробляти два-три десятки так званих "шарваокових" (згінних) днів, що їх пани звичайно ввимагали відробляти в найбільш гарячий час - у жнива, сівбу тощо. Становище ж польського панства майже не змінилося. Польська шляхта одержала права російського дворянства, було збережено земський і підкоморський суди, продовжував діяти Литовський статут, діловодство в установах і судах велося польською і російською мовами. Польські поміщики дістали право, як і по всій Росії, засилати селян у Сибір на поселення або на каторгу, віддавати позачергово в солдати. Польська шляхта займала переважну більшість посад у місцевому урядовому апараті, навіть поліція була з "місцевого дворянського стану", тобто знову ж таки з польських поміщиків.
Кріпосницький гніт з року в рік посилювався, становище кріпаків дедалі гіршало. У відповідь на це зростав антикріпосницький рух селян. В українському народі жила пам'ять про Коліївщину, про неї співали пісні, розповідали перекази і легенди. Імена Залізняка, Гонти, Швачки, Бондаренко, Письменного, Медведенка та багатьох інших видатних ватажків антикріпосницький боротьби свято зберігалися в народній пам'яті, кликали до боротьби. У цьому русі, що тривав з 1812-го року протягом 25 років, взяли безпосередню участь понад 2700 чоловік, на панські маєтки вчинено більше тисячі нападів. На чолі цієї боротьби подільських кріпаків стояв Устим Кармелюк (1787 - 1835) - кріпак пана Пігловськогоз села Головчинець, Літинського повіту (тепер село Кармалюкове, Жмеринського району, Вінницької області).
Устим Кармалюк відзначався невтомним завзяттям у боротьбі, мужністю, винахідливістю і дивовижною силою волі. Ніщо не могло зупинити його - ні тортури, ні в'язничні мури, ні заслання на каторжні роботи в Сибір, звідки він тричі втікав. Все це, а також неабиякі організаторські здібності селянського ватажка, його безкорисливі суть і постійна допомога кріпакам викликало до нього повагу і любов народу, зробило його загальновизнаним ватажком, народним героєм. Проти антикріпосницький руху, очоленого Кармалюком, виступило все панство, на придушення цього руху була кинута поліція, навіть військо. Та ніщо не допомагало - повстання тривало.
Про Кармалюка ще за його життя складалися й співалися пісні, оповідалися перекази, створювалися легенди. Він ще за життя став улюбленим героєм народної творчості на Поділлі, Волині та в інших куточках України.
Крім згаданого народного переказу про початок діяльності Кармалюка, М.Старицький вводить у художню тканину роману і багато інших, чи то подаючи їх як розповіді персонажів, чи то розгортаючи в окремі епізоди. Так, наприклад, Старицький використав перекази про танець панночки на шляху перед Кармалюком та про покарання пані різками за те, що розповіла про нього в Києві , про звільнення Кармалюком під виглядом офіцера своїх товаришів з в'в'язниці, про чаклунство Кармалюка, про "червоні чобітки", що в них нібито він взував панів, про поповича -секиетаря у ватазі Кармалюка, про участь Кармалюка у панських облавах на себе та деякі інші. Переказ про пана, який на смерть перелякався кільця ковбаси, приставленої йому до грудей замість пістоля, і другий - про одержування Кармалюком грошей одного пана, позичених іншому, стали в романі основою епізодів, пов'язаних з панами Хойнацькис і Сливинським. З переказів та статті Ролле Старицький взяв і відомості про переодягання Кармалюка. А ще, в народних піснях та переказах Кармалюка зображено красенем, перелесником:

А Кармалюк - гарний хлопець,
Де по світу ходить,
Не їдную дівчиноньку
Із розуму зводить.
Не їдную дівчиноньку,
Не їдную вдову,
Щасливую, вродливую,
Та ще й чорнобриву.

Поза всяким сумнівом, любовні історії Доротея - Кармалюк, Кармалюк - Розалія, Кармалюк - Олеся в романі цілком вигадані. Але зображення любовних пригод - не самоціль письменника, всі вони щільно вплітаються в сюжет, відіграють певну роль у його розвитку, в більшій чи меншій мірі впливають на долю Кармалюка, а разом з тим підкреслюють благородство його характеру.
Прообразом Уляни, коханкоханки і бойового друга Кармалюка, була Добровольська. Зрадила ж Кармалюка, в казала його панам не Добровольська, а жінка Копчука, біля хати якої він був убитий шляхтичем Рудковським.
Ревнощі відіграють значну, часом навіть домінуючу роль у поведінці жінок, виведених у романі, через ревнощі, підсилені особистою образою, Доротея робить наклеп на Кармалюка і віддати вирішила в солдати, через них Розалія влаштовує пастку на Уляна, щоб позбутися скпеоницісуперниці, але в ту пастку потрапляє й Кармалюк. Лише Марина, дружина Кармалюка, не піддалася ревнощам, хоч як їх розпалювали в неї Пігловський та Янчевський. Не спокусилась вона й обіцянкою звільнення з кріпацтва і не викладала чоловіка й батька своїх дітей.
Цим романом письменник завершив свою прозову. падщину - це останній історичний твір письменника. І хоча він не такий багатий на історичні фактиппрте яскраві образи роману, докладні характеристики персонажів твору, міцний, добре побудований сюжет, забезпечили йосуйому великий успіх в українського читача, зайняв значне місце належить до кращих творів української літелітератури кінця 19-го початку 20-го століття.
Читать далее
17
1,4K
Аноним12 июня 2012 г.
Книгу читала уже раза два и перечитаю еще не раз, я в этом не сомневаюсь:) Она того стоит, поверьте!
Во-первых, живой и красочный язык написания; во-вторых, динамичный, захватывающий сюжет, в котором есть и приключения, и реальные исторические события, и любовная линия; ну и в-третьих, события книги происходят в родных для меня местах, отчего читать ее было вдвойне приятно:). Автор описывает историю жизни реальной исторической личности Устима Кармелюка не с точки зрения сухих исторических фактов, а пытаясь по человечески понять героя, его поступки и мотивы, его чувства и мысли..
Читать далее
16
884
Аноним25 января 2018 г.
Горький назвал его " украинским Робин Гудом".
На протяжении истории Украины поднимались часто восстании за права и свободу простого люда. Вспомнить хотя бы Хмельниччину, о ней написано достаточно . Как и о других личностей поднимавших крестьян на борьбу против угнетателей, как и со стороны левобережной Украины, так и с правобережной. И мне было очень интересно ознакомиться с художественным произведением про Устима Кармелюка, и то что Михаил Старицкий показал нам его не только, как борца, но и как простого человека, который тоже хотел счастья, спокойствия, и семейного тепла, но он пошел на жертву ради спасения своего народа, которого всячески порабощали польские помещики желавшие восстановления Речи Посполитой, и власти Российской Империи помогавшие по началу полякам подавлять бунты непокорных хлопов. В целом книга удалась и погружает читателя в атмосферу тех далеких времен и заставляет переживать за основных действующих персонажей. Единственный минус на моё усмотрение было то, что я ожидала от автора, как он покажет полномасштабную борьбу т.к. ссылаясь на историю, то там говорилось, что участие в восстание Кармелюка принимало около 20 тысяч человек, а в книге создается впечатление, что была всего-навсего горстка людей. Тем кого волнует личность Кармелюка и всё что с ней связано, могу смело советовать читать этот роман.
Читать далее
3
1,4K

Все рецензии

Цитаты

Аноним4 июля 2020 г.
Полегшене зітхання вирвалося з грудей Розалії, і вона млосно відкинулася на спинку дивана.
Перспектива провести цілу добу віч-на-віч із загадковим і вродливим графом була їй вельми привабна, та й граф, як здавалося Розалії, був дуже радий цьому.
Між ними зав'язалася жива розмова: граф виявився вельми цікавим співрозмовником. Він багато розповідав про закордонне життя, про те, як пишно впорядковані там міста, особливо Париж. Тому що Розалія цікавилась. все ним, то граф чимало розказав їй про звичаї паризьких жінок, по ексцентричність мод, про свободу взаємостосунків та про емансипацію кохання...
- Ох, Париж, Париж! Мрія моя! - тільки зітхала пані маршалкова.
- Ох! - Розалія затулив свої іскристі оченята руками. - Моя була правда... Я відчувала, що в графа ніжне, чуле, добре серце... - І коли помітила, що її співрозмовник сидів похмурий, як хмара, похиливши голову, додала ніжно: - Але перейдімо до інших тем! - І млосна пані маршалкова, випадково поклавши свою теплу, вологу ручку на могутню, ніби вилиту з бронзи, руку свого співрозмовника, заговорила про страждання свого самотнього серця, про жадання любові, безоглядної й палаючої, з ризикуванням з небезпеками, але яка захопила б усю душу, все єство, - Але граф, мене, здається, не слухає? - нараз урвала вона свій палкий монолог, ображено надувши губки.
- Я? Не слухаю? - скинувся граф, змінивши одразу вираз свого обличчя, і глянув палким поглядом на Розалію.
Та от і на Поділля затяг же мене Кармелюк... І я йому за це безмежно вдячний.
- Ха-ха-ха! За що ж? - Розалія кокетливо примружила оченята.
- За те, що тепер мені випало щастя познайомитися з такою жінкою-чарівницею...
Ого! Та ви, графе, ще й небезпечний зальотник! - оговталася трохи Розалія й посварилася пальчиком.
- Граф трохи збентежився й почав діловим. гном: - Мені конче треба віддати деякі розпорядження... Пан маршалок наказав, звичайно, щоб мені всі підкорялися?
- О, без сумніву...
- Пройти сюди, в двір, можна тільки через браму?
- Так, навкруги рів і частокіл.
- Натурально, а, на всякий випадок, чи немає тут якогось потайного сховку?
Читать далее
8
566
Аноним4 июля 2020 г.
1812 року, напровесні, коли на благодатному Поділлі стелилася оксамитова озимина й смарагдом вилискували луки, коли сади одягалися в пухнасто-біле й ніжно-рожеве вбрання, а грабові ліси вкривалися легеньким брунатним серпанком, - на широкому дворищі пана Пігловського, в селі Головчинцях, було метушливо й гамірно.
7
412
Аноним5 июля 2020 г.
Незабаром було підвищено Кармелюка на посаді: його призначили державцем села. Марина й дід Свирид були зовсім звільнені від панщини, але й дома їм було біля чого господарювати: дві пари волів, пара коней, корова, овечки - все це в них росло й плодилося, і все давало Марині постійну радість.
Два роки пролетіли для Маринки, як щасливий сон. Їй здавалося, що сонце не заходить в її хаті. Її коханий Іван - герой, красень, перший розум на селі, - був тепер її чоловіком, любив її, ніжив, як ненька дитину, і Маринці здавалося, що за неї немає щасливішої жінки на цілому світі.
Маринка ж усю душу віддала домашнім турботам. Працюючи то в садку, то на вгороді, то в хаті, вона радісно співала, як турботлива пташка, яка вирощує своє гніздечко. Незабаром з'явилася в хаті ще одна істота, наповнивши її новим щастям. То був пречарівний хлопчик, повний, рожевий, із світлою кучерявою голівкою; через рік з'явився в нього братик. Маринка дуже любила діток; вона поділяла своє серце між ними й чоловіком, і крім цих дорогих їй істот не знала й не відала нікого. Кармелюк також усією душею пив радощі сім'ї. Він пишався своїми пречарівними синками, любив їх, особливо старшого, надзвичайно ніжно.
Читать далее
6
303