Шляхи сполучення

Я так ніколи й не зрозумію всі ті написи і гасла, що трапляються мені в чужих щоденниках та детективних романах. Я нічого не знатиму про справжні бажання й сумніви, я нічого не винесу з випадкових розмов, я нічого не зможу дати взамін отриманій радості, я нічого не зможу взяти зі щедрих дарів, я нічого не зможу забути з почутих освідчень. Сонце буде оминати мене, як мандрівники оминають отруєні водойми. Рослини будуть пересихати в моїй присутності. Літні вечори триватимуть для мене безкінечно й нестерпно, розриваючи моє радісне безтурботне серце, ніби вивчені змалку хоробрі мисливські пси.

З чого складаються наші розчарування? З надмірних очікувань і недостатньої витримки. Часто ми проживаємо найсолодші миті свого життя, навіть не здогадуючись про їхнє дійсне наповнення. Зазвичай нам куди простіше й звичніше надавати речам та явищам значення, що стосується перш за все наших передчувань, наших уподобань, наших претензій, проте аж ніяк не природнього для цих речей і явищ стану. Ми закохуємося у власні химери, ми розчаровуємося у власних фантазіях, ми жорстоко розлучаємось, а потім гірко побиваємось за нашими ілюзіями. Єдине, що нас у всіх цих випадках виправдовує, – ми справді при цьому любимо, щедро своєю любов’ю ділячись. Навіть якщо ніхто, крім нас самих, про це не здогадується. Навіть якщо про це не здогадуємось ми самі.