Щойно з книгарні. Нова книга Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая». Хоча, знаєте, Дзвінка і є святий Миколай, що приходить багато разів на рік. Дивовижно, скільком своїм читачам, маленьким і дорослим, вона дарує любов та радість. А ще Дзвінка опікується дітками з особливими потребами, відвідує дітлахів на Сході, любить подорожувати, пече смачний домашній хліб і пише дуже світлі і медитативні книги, у кожній з яких сконцентровано так багато людяності й тепла. Не знаю, чи стала б я займатися науковою діяльністю (щоправда, нині – в економічній сфері), якби у шкільні роки одна з Дзвінчиних книг мені не припала до серця так сильно, що захотілося усім про неї розповісти :-) З того все і почалося…
Про продовження пригод Марти хочеться розповідати не менше. Чому продовження? Тому що дівчинку на ім’я Марта, яка вміло вирізає з паперу фігурки і ходить до пана Карла навчатися малювати, вперше зустрічаємо у книзі «Історії про троянди, дощ і сіль» (Київ: Темпора, 2012). Я страшенно рада, що оповіді про Марту отримали продовження у новій книзі. Хоча, у мене було передчуття, що так і має бути, адже історії, які пов'язані з Мартою і паном Карлом, зустрічалися у трьох частинах книги, були таким собі єднальним елементом і, думаю, встигли стати улюбленцями багатьох читачів (моїми також =) ). У книзі «Марта з вулиці Святого Миколая» історія майбутньої художниці набула більш розгорнутого вигляду: ми знайомимося з її друзями (жвавою однокласницею Капітоліною, мужньою жінкою Поліною, доброю благодійницею Марією, ще одним однокласником, якого прозвали через особливості фігури Кекс), дізнаємося більше про її родину, переживаємо разом з дівчинкою підліткові проблеми невпевненості у собі, зміни настрою, пошуку самої себе.
На сторінках книги так само багато роздумів про мистецтво, безпосередньо про те, як воно може стати стійкою опорою, коли інші орієнтири здаються не такими надійними. Водночас, на відміну від «Історій…», сюжетна канва книги простягається набагато далі. Мені здається, що Дзвінці вдалося віднайти якусь дуже правильну тональність, аби розказати про любов і втрати, про те, як складно іноді впоратися з емоціями, мати мудрість справитися з ревнощами, пережити горе і біль та оте славнозвісне «дорослішання». Утім, воно не таке страшне. Становлення особистості це таке собі намагання зірвати гранат з дерева, всередині кожного з нас росте таке дерево.
Інша з центральних тем книги – дружба. Дзвінка Матіяш вкотре нагадує, що на заваді справжній дружбі не можуть стати ані час, ані різниця у віці. Марті пощастило мати вчителя, доброго, мудрого і привітного, який має відповіді на важливі питання. Також у неї чудові люблячі батьки, які вірять у неї та її талант навіть тоді, коли сама Марта сумнівається у собі, боїться розчарувати дорогих їй людей. У цій книзі багато щастя, щемкого і простого. Окремої уваги заслуговує історія Поліни, яка вміє по-справжньому радіти життю, навіть будучи обмеженою у пересуваннях без сторонньої допомоги, що водночас аж ніяк не стримує політ її душі.
Складається враження, що Марта подорослішала. Дійсно, так і є. Справа тут не лише у зміні її світосприйняття, але й у настрої книги. Усе відбувається вже після трагічних подій на вул. Інститутській та завершення війни. Неймовірно вдалі образи ангелів з великими наплічниками і думки про те, що є і інші способи стати ангелом, ніж померти на війні. Про такі речі як волонтерство чи самопожертва з дітьми та підлітками треба обов’язково говорити, бо, на жаль, показати приклад та покиути зону власного комфорту можуть далеко не усі дорослі. Їм теж корисно почитати історію Марти.
Цю історію варто прочитати усім без вийнятку, бо вона зцілює, надає сил, дарує надію на краще, якої ми усі так потребуємо.
52 понравилось
