Чоловік, якого я купила. З ранніх творів

«Ми можемо захиститися від людей, які роблять нам зло. Але позбав нас Боже від тих, хто роблять нам добро!» ― каже Стів Інгалз із п’єси Айн Ренд «Подумай добряче».

Це своєрідна біографія Айн Ренд (справжнє ім’я ― Аліса Розенбаум), але викладена не у фактах з її життя, а у текстах, які вона писала.

Найперший твір зі збірки — «Чоловік, якого я купила» — це перший більш-менш вдалий твір письменниці, написаний англійською невдовзі після еміграції. Він неоковирний, дуже щирий і більше схожий на макет, ніж на витвір, і це чудово передав перекладач.

Останні тексти — це уривки із роману Джерело і оповідання про митця. Вони, навіть невідредаговані, вражають майстерністю, з якою Айн Ренд підбирає слова і оперує мотивами персонажів. Переконана, що якби вони існували у реальності, то діяли б з ювелірною точністю так само, як і описано у книгах.

Усе, що посередині між цими двома творами — це шлях становлення такої Айн Ренд, яку ми читаємо між рядків її Атланта . Є там і декілька п'єс, які в тій чи іншій мірі віддзеркалюють філософію письменниці.

«Всі вони просто сидять і чекають, доки хтось їм це пояснить. Благають, аби хтось прийшов і пояснив їм, що робити. Будь-хто ― аби лише не брати на себе моторошної відповідальності думати й приймати рішення самотужки».

Зокрема, є у Айн Ренд неперевершений драматичний твір «Подумай добряче», детективна містерія з натяком на наукову фантастику. Без жартів: це найкращий драматичний твір, який я коли-небудь читала. І, на жаль, його жоден театр світу досі не ставив на сцені. Уявіть ситуацію: жив-був один меценат, дуже добрий і розумний, і всі навколо прив’язалися до нього так, що практично не можуть без нього жити.

І одного разу хтось із них його убиває. Що станеться? Як уже говорилося, Айн Ренд дуже добре пояснює мотивацію персонажів, однак до останньої дії ви не здогадаєтеся: «Хто насправді убив Волтера?». П’єса сповнена детективної атмосфери і філософії об’єктивізму, без якого не обходиться, мабуть, жоден зрілий твір письменниці.

«…Якщо чоловік визнає, що йому не байдуже до грошей, то це ― нормально. І йому, зазвичай, вистачає тих грошей, які він заробляє. …Але остерігайтеся чоловіка, який волає на кожному кроці про свою зневагу до грошей. Це означає, що він прагне чогось гіршого за гроші».

Коли Алісі Розенбаум був 22 рік, вона емігрувала до США з політичних мотивів. В СРСР ішов 1926 рік, інтелігенції жилось «не дуже».

У Союзі Алісі не подобалося: тоталітарна машина одного за одним забирала її друзів з життя письменниці. На цю тему у збірці «Чоловік, якого я купила» є дуже емоційне і сповнене любові до геніїв і ненависті до Союзу оповідання ― «Червоний пішак».

Про життя інтелігенції у СРСР розповідає й інший твір Ренд ― Ми, живі . Це уже цілісне творіння, одна із перлин її творчості. У збірці є два неопубліковані уривки з нього. Особливо символічний і вражаючий називається «Ні». Ви дивилися фільм «Завжди кажи «Так»? От у цьому уривку все повністю навпаки.

«Місяць чекання ― це два тижні в Парижі, тиждень в Нью-Йорку та рік в Росії».

Айн Ренд, перш ніж стати авторкою всесвітньо відомого роману «Атлант розправляє плечі», була переселенкою, потім писала сценарії для голлівудських мелодрам і бойовиків, затим ― не дуже успішні п’єси для Бродвею.

Однак увесь цей час вона докладала титанічних зусиль, щоб адаптуватися у малознайомому капіталістичному світі. Вона вивчила англійську настільки добре, щоб писати на рівні з американськими письменниками. І найголовніше ― вона працювала над собою, над своїм світоглядом, над ідеями, над авторським стилем.

І, зрештою, Ренд написала книгу, яка перевертає світогляд багатьох людей по всьому світу.

Раджу читати збірку «Чоловік, якого я купила» прихильникам Айн. Але лише після того, як прочитаєте її найкращі твори: «Атлант розправив плечі», «Гімн» та «Джерело».

Схожі книги: Тріумфальна арка Еріха Марії Ремарка, Архіпелаг ГУЛАГ Олександра Солженіцина, Ляльковий дім Генріка Ібсена, Пігмаліон Бернарда Шоу, Все, що я хотіла сьогодні Ірен Роздобудько.