Манускрипт з вулиці Руської. Червлене вино. Місто

Мародери оглянулись і остовпіли з дива. Сліпуче видиво, символ волі й незагнузданої сили, зухвалий виклик, протест проти попруг і шлей — дикий кінь іржав, немов насміхався над стриноженими співбратами і їх погоничами. Дивились і не вірили: на цій зграсованій, згризеній, витоптаній землі, де все упряжено, спутано, пораховано, зважено, відібрано, гуляє вільний кінь?!

Спочатку нелегко давався мені цей роман через мову, в якій намішано до української багато слів польских, латиною, та ще й сама оповідь про середньовічний Львів початку 17 ст. Крім цьго, текст уривчастий, оповідь скаче в часі та поміж персонажами, іноді дуже хутко. Але потроху звикла і під кінець не помічала тих незручностей.

Сама історія починається із знахідки - при розкопках на вулиці Руській був знайдений манускрипт. Пошкоджений, але автор намагався відтворити події, про які згадує Лисий Мацько, нотуючи свої буденні справи, погляди, спостереження за сусідами та тим, що відбувалося у Львові тих часів.

Змальовано зародження та початок боротьби львів'ян з каталицизмом та панами, що насаджали ієзуїтську віру, руйнуючи православні храми, забороняючи православ'я та не даючи не католикам навіть працювати.

В романі багато цікавих персонажей: це і засновник братської школи Юрій Рогатинець, і падлюка Барон, і духовенство, - всіх героїв твору розкриє Іваничук до фіналу. Але самими цікавими у романі постають жінки. І Абрекова, і її дочки, за долею яких ми спостерігаємо від початку оповіді. Читала і думала про те, що в українській літературі щоб не скоїлось у жінок, не підуть топитися, а стануть поряд із своїми чоловіками боронити гідність і волю та будуть давати відсіч ворогу навіть у диявольскому обличчі.

Слава незламному народові! Героям слава!

По-русски:

Мабуть, це дуже важка праця – писати історичний роман про Україні у український народ під пильним оком «червоної влади». Оскільки, всім відомо, якими засобами користувалась партійна еліта комуністичного правління задля пригнічення українського вільнодумства. За кожне невірне слово могли прийти люди в чорному (на чорній машині) і увезти в невідомому напрямку. От і в історичних романах « Черлене вино» і «Манускрипт з вулиці Руської» відчувається, що відбулось вимушене редагування первинного тексту (я читав видання 1981 року). Читати було цікаво, оскільки хочеться більше дізнатись про історію рідного краю, а читати сухі історичні книги, нашпиговані датами і подіями – скучнувато. А роман, на то він і роман, що розповідає про романтичні, пригодницькі, кумедні і, навіть, містичні (як в «Манускрипт з вулиці Руської») історії людей, що стоять на різних щаблях соціальної ієрархії. Внутрішні переживання людей, їх надії і розчарування, що, на думку автора, вплинули на перебіг подій світового масштабу, дають змогу чіткіше зрозуміти причини здійснених, тих чи інших вчинків. Так-би мовити, дали змогу розгледіти причини з середини. Єдине, що мені не сподобалось, це велика кількість діалектичних слів. Одне діло літературна Українська мова (в якій, на превеликий жаль, я не знаю багато слів), а інше розмовна мова крайнього заходу України. Для жителя півночі України це темний ліс. А полюс до того, ще й низка латинських й польських назв і термінів. Все це мені значно погіршили насолоду від читання романів.