Теплі... історії?
Я великий фанат Надійки Гербіш та її "Теплих історій" до кави та шоколаду. Власне, читаючи їх, я так проймалась атмосферою, що випивали літри кави та з'їдала масу шоколаду, не помічаючи цього :) "Теплі історії мрійника" були подаровані мені сестрою, яка помітила мою любов до цієї серії, і я з великим задоволенням занурилась у читання, але... не пішло. Зовсім. Я застигла на 16-й сторінці і відклала цю книжку аж на 6 років. Повернувшись до неї, я не відкрила для себе нічого нового, не занурилась в "історії", не отримала задоволення від читання. Дочитувала практично через силу, щоб нарешті завершити книжку і не відчувати вини, споглядаючи її на полиці. Чому ж ця книга мені так не зайшла? По-перше, це не історії. Це роздуми автора на ту чи іншу тему; добре, якби ми були на уроці мови чи літератури, то, мабуть, називали б це "твір-роздум". Це зовсім не історії у тому розумінні, яке я очікувала від цієї книжки, та і "теплоти" в них, на жаль, небагато. По-друге, вибір тем для "історій". У мене таке враження, що автор намагався "набити" потрібну масу тексту і тому писав про те, на що падало його око. Серйозно, кращого пояснення, чому у книжці для дорослих опинились "історії" про планшет та джинси (та ще безліч інших дивних тем), я знайти не можу. Я мала таке хобі в 12 років - знаходила якийсь предмет, оглядала його, і пробувала писати про нього у щоденнику, виходило приблизно те саме. Можливо, це були якісь вправи з мистецтва писання, які виконував пан Черній, але чи правильно включати їх до книжки... По-третє, стиль писання. Вище я вже згадувала про шкільні уроки та "твори-роздуми". Чому я про них згадала - та тому, що в цих "історіях" дуже чітко простежується шаблон написання таких творів, про які стільки торочила нам вчителька. Навіть останнє речення в кожній "історії" нагадувало мені про мою однокласницю, яка дуже мріяла стати письменницею. Та, власне, якби замінити ім'я Святослава Чернія на ім'я моєї однокласниці - я би, мабуть, читаючи, вигукувала, що впізнала її стиль і що вона як писала в свої 13, так і не змінилась. В біографії Святослава Чернія написано, що зараз він працює комерційним фотографом у Польщі. Не зрозумійте мене неправильно, ця книжка не є поганою від першої до останньої сторінки. 5-6 разів за книжку я захоплювалась якимсь описом Тернополя, починала посміхатись (щоб бути "обрубаною" на наступному абзаці), 3 оповідання з усіх можна назвати непоганими. Але дані "історії" не укладаються в концепт серії "Теплих історій". Вони би ідеально пасували якомусь інстаграм-блогові з фотографіями, зробленими Святославом, або іншому типові інтернет-паблішингу. Проте, на мою думку, щоб друкуватись на папері і змушувати людей платити за літературу, автор має запропонувати щось краще, аніж "твори-роздуми" в стилі 13-річної школярки. І тому моя оцінка - 2 з 5.
1 понравилось
