Книги из книг. Нон-фикшн
LyudmilaSolovyanova
- 229 книг
Это бета-версия LiveLib. Сейчас доступна часть функций, остальные из основной версии будут добавляться постепенно.

Ваша оценка
Ваша оценка
Складно оцінювати книгу в якій описуються страшні події, а в тім ця книга заслуговує саме на найвищий бал і заклик "читайте, щоб знати правду!"
Не так давно на сторінці ФБ одної з моїх френдів я побачила страшні світлини, на яких були зображені замордовані євреї і були підписані приблизно так "так украинские националисты истребляли евреев"...
Є.Наконечний пише
Ця книга, що по стилю дуже наближена до художнього твору, через призму дитячих спогадів автора, розповідає про українсько-єврейські відносини у Львові під час Другої світової війни. Війна до Львова прийшла 1 вересня 1939 року, саме з цього дня починає свою нелегку оповідь автор. 21 день німецько-польської війни, визволення Львова Червоню армією, становлення радянської влади і нарешті 1941-1944 роки - окупація німецькими військами, всі ці події пережив автор, був їх очевидцем. Треба зазначити, що книга грунтується не тільки на власних спогадах Є.Наконечного, але і на аналізі джерел, що стали відомі через багато років після описуваних подій.
Ця книга набагото більше розповість ніж про саму трагедію шоа, вона є свідченням того як жили євреї, поляки та українці під час зазначених подій, чому раділи, чого боялись, як дружили, допомогали і підтримували один одного у скрутні хвилини, як дорослішали зовсім ще малі діти...
за що і з ким боролися ОУН і ще багато того, що варто знати!

Тоталітарний режим не лише творить зло, він очерствує людські душі, робить їх боязкими, підлими, нікчемними. Тоталітаризм призвичаює людей за маскованою байдужістю ховати свій страх і незворушно спостерігати страждання жертв злочинного режиму.

Мабуть, ніщо так не дивує і не гніває людей, які спостерігали за перебігом Шоа у Львові, як твердження деяких єврейських авторів, що львів'яни мало не оплескували та оваціями зустрічали трамвайні платформи, заповнені євреями, яких везли на Янівську чи в Лисиничі на страту. Може і траплялися окремі виродки, одурманені антисемітизмом, які виказували зловтіху, але переважна більшість львівських людей щиро, по-християнськи співчували приреченим. Побачивши таку платформу, перехожі ціпеніли й зупинялися, схиляючи голови, як під час похорону. Жінки, за природою своєю, органічно не могли не жахатися гестапівським дітовбивством....
Церковні структури, як українські так і польські, намагалися, по можливості, хоч якось рятувати, в першу чергу, саме єврейських дітей.

Навесні 1942 року частина львівських євреїв уже збагнула, що їх очікує близька неухильна смерть над ростріл ною ямою. Те, що раніше навіть у найчорнішому сні не можна було уявити собі, ставало реальністю: могутня німецька державна машина зважилася на сатанинський план винищення цілого народу. Євреїв Гітлер оголосив смертельним ворогом націонал-соціалістичної Німеччини, які підлягають фізичному знищенню. Розпочалося рекло Шоа.







