
Красный - лучше его нет
Virna
- 1 972 книги

Ваша оценкаЖанры
Ваша оценка
Спочатку нелегко давався мені цей роман через мову, в якій намішано до української багато слів польских, латиною, та ще й сама оповідь про середньовічний Львів початку 17 ст. Крім цьго, текст уривчастий, оповідь скаче в часі та поміж персонажами, іноді дуже хутко. Але потроху звикла і під кінець не помічала тих незручностей.
Сама історія починається із знахідки - при розкопках на вулиці Руській був знайдений манускрипт. Пошкоджений, але автор намагався відтворити події, про які згадує Лисий Мацько, нотуючи свої буденні справи, погляди, спостереження за сусідами та тим, що відбувалося у Львові тих часів.
Змальовано зародження та початок боротьби львів'ян з каталицизмом та панами, що насаджали ієзуїтську віру, руйнуючи православні храми, забороняючи православ'я та не даючи не католикам навіть працювати.
В романі багато цікавих персонажей: це і засновник братської школи Юрій Рогатинець, і падлюка Барон, і духовенство, - всіх героїв твору розкриє Іваничук до фіналу. Але самими цікавими у романі постають жінки. І Абрекова, і її дочки, за долею яких ми спостерігаємо від початку оповіді. Читала і думала про те, що в українській літературі щоб не скоїлось у жінок, не підуть топитися, а стануть поряд із своїми чоловіками боронити гідність і волю та будуть давати відсіч ворогу навіть у диявольскому обличчі.
Слава незламному народові! Героям слава!
По-русски:

Мальвы, цветущие, высокие, яркие на плодородной почве и маленькие, скромные, незаметные, сухие в неподходящих условиях. Отсюда и название романа, как писал сам автор. Пленённые, увезённые с родины герои книги так похожи на эти цветы: угнетённые, не смеющие поднять голову, но расцветающие на родной земле и в борьбе за неё.
Мария, попавшая в турецкий плен, как и многие другие, не теряла надежды вернуться домой, найти и увезти на родину своих детей. Вот только долгие годы на чужбине не проходят даром, особенно если ты даже не помнишь шум родных полей, запах цветов у дома, тех самых мальв... И ласковое прозвище "турчаночка" становится правдой, и дочка уже говорит по-турецки и не понимает, что за песню на незнакомом языке так часто напевает её мама.
Что теперь считать своим домом, своей родиной? Землю, которая так далеко, но иногда зовёт, чуть слышно, прорезая однажды вечерние сумерки казацкой песней. Или землю под ногами, сухую, неприветливую, но вырастившую тебя и с которой ты уже сроднился? И на которой живет народ, так и не принявший тебя, гяура, неверного и совсем не свободного, хоть и освобождённого.
Непростой вопрос поднимает Иванычук и не каждый сможет сразу на него ответить. И вряд ли на него есть однозначный ответ.

Мародери оглянулись і остовпіли з дива. Сліпуче видиво, символ волі й незагнузданої сили, зухвалий виклик, протест проти попруг і шлей — дикий кінь іржав, немов насміхався над стриноженими співбратами і їх погоничами. Дивились і не вірили: на цій зграсованій, згризеній, витоптаній землі, де все упряжено, спутано, пораховано, зважено, відібрано, гуляє вільний кінь?!

— Що маєш ти таке в душі, чому повірити можна? І я відповім: маю любов. Я знайшов її. Чуєте, маю любов і вона не дасть мені бути слабким. Бо коли я роздам усі свої маєтки і коли віддам своє тіло на спалення, а любові в серці не маю, то я — ніщо. Хто це сказав? Мабуть, апостол Павло до корінфян. Бо коли я маю дар пророкування, коли можу навіть гори пересувати, то все одно без любові я — ніщо.
А в мене є любов. І хай вона тільки моя, тільки для мене, хай грішна й недозволена, — я стану заради неї знову сильним, заради неї не пущу більше страху в свою душу.





