Країна гіркої ніжності

Дивно, я була впевнена, що написала відгук на цю книгу. На цю хорошу, ніжну книгу з гірким присмаком. Володимир Лис став моїм улюбленим письменником після того, як прочитала всього один його твір- Століття Якова . Інстинктивно, виходить, зрозуміла, що автор мій.

Ця книга про трьох жінок, про їхні долі, про їхнє життя і кохання, а насправді - це історія України. Сумна і красива, щаслива і не дуже. Це історія країни, яка не хоче стояти на колінах, тому долі її жителів в більшості скалічені. Тому в багатьох сім'ях альбоми з старими фото так цінують і бережуть, адже там - люди, дорогі, рідні, які відійшли у вічність не через старість, а через владу.

Даза, Віта, Олеся... Три жінки, одна сім'я. Вони не рідні по крові. Та якось так склалося, що ніби повторюють одна одну. У кожної рубці на душі, печаль в думах, надія в серці. Кожна пройшла через якийсь рубіж, пережила нещасне кохання. Вони падали і піднімалися, розчаровувалися і вірили. Вижили. Вистояли. Стали сильніші.

Ні, тут немає хепі-енду. Але і не все так погано. Тут справжнє житття. І вічна надія, що все буде добре. Що нашим дітям буде легше і краще. І я в це вірю. Як вірила моя мама, а до неї бабуся. Інакше - навіщо жити?

Приїжджайте в Країну гіркої ніжності. Веселощів не ґарантую, та іноді посумувати теж корисно.

Читайте русский перевод...

Странно, я была уверена, что написала отзыв на эту книгу. На эту хорошую, нежную книгу с горьким привкусом. Владимир Лыс стал моим любимым писателем после того, как прочитала всего одино его произведеие - Століття Якова . Инстинктивно, выходит, поняла, что автор мой.

Эта книга о трех женщин, об их судьбах, об их жизни и любви, а на самом деле - это история Украины. Грустная и красивая, счастливая и не очень. Это история страны, которая не хочет стоять на коленях, потому судьбы её жителей в большинстве изуродованы. Поэтому во многих семьях альбомы со старыми фото так ценят и берегут, ведь там- люди, дорогие, родные, которые отошли в вечность не по старости, а через власть.

Даза, Вита, Олеся... Три женщины, одна семья. Они не родные по крови. Но как-то так сложилось, что будто повторяют друг друга. У каждой рубцы на душе, печаль в думах, надежда в сердце. Каждая прошла через какой-то рубеж, пережила несчастную любовь. Они падали и поднимались, разочаровывались и верили. Выжили. Выстояли. Стали сильнее.

Нет, здесь нет хеппи-энда. Но и не все так плохо. Здесь настоящая жизнь. И вечная надежда, что все будет хорошо. Что нашим детям будет более легко и лучше. И я в это верю. Как верила моя мама, а до неё бабушка. Иначе - зачем жить?

Приезжайте в Страну горькой нежности. Веселья не гарантирую, но иногда потосковать полезно.

Неймовірно щемка й відверта книга. Три життєві жіночі історії, що пов’язані примхою Долі. Три історії жіночої самотності. Кохання не надто прихильне до них, загалом не козирна карта випадає їм. Із покоління в покоління (та й чи покоління це?). І хто насправді справжня мама? Десятки років - ось часовий діапазон роману. Автор повсякас змушує читача мандрувати в часі, "перемикається" з однієї героїні на іншу, проте це відбувається на диво органічно, напруження наростає, і книга просто "не відпускає" до самого фіналу. Роман змусив мене плакати й гірко розчаровуватися разом із цими жінками - дивовижними й разом із тим звичайними, такими, як і всі. Вкотре переконуюся, що Володимир Савович - тонкий знавець жіночої душі і чудовий письменник.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Невероятно трогательная и откровенная книга. Три жизненные истории, связанные по прихоти Судьбы. Три истории женского одиночества. Любовь не слишком благосклонна к ним, в целом не козырная карта выпадает им. Из поколения в поколение (да и поколение ли это?). И кто на самом деле настоящая мама? Десятки лет - вот временной диапазон романа. Автор постоянно заставляет читателя путешествовать во времени, "переключается" с одной героини на другую, однако это происходит на удивление органично, напряжение нарастает, и книга просто "не отпускает" до самого финала. Роман заставил меня плакать и горько разочаровываться вместе с этими женщинами - удивительными и вместе с тем обычными, такими, как все. В который раз убеждаюсь, что Владимир Савович - тонкий знаток женской души и замечательный писатель

Горіла сосна палала. Під ней дівчина стояла...

Сейчас, если честно, пишут все, кому не лень. И вот среди этого невообразимого количества современных авторов иногда попадаются писатели с большой буквы. Именно такой находкой, жемчужиной среди стекляшек, настоящим Писателем стал для меня Владимир Лис. Он не пишет ни детективов, ни триллеров, ни фэнтези. Он пишет о жизни, что, на мой взгляд, труднее всего. Пишет о простой, а иногда и не простой жизни почти обычных людей. Почему почти? Да потому что каждый человек уникален, его жизнь, судьба, печали и радости, победы и поражения, любовь и расставания неповторимы. Три женщины, три судьбы, три поколения. Даза, Виталия, Олеся. Такие разные, но одинаковые в каком-то своем неумении быть счастливой. Хотя, если честно, внутренне сильной и одновременно необычайно человечной была только Даза. Остальные сами строили свою судьбу и наступали на грабли. Но переживаешь за каждую, потому что они люди, женщины, живые, настоящие. И то, что поэт Василий Симоненко выразил в стихах, Владимир Лис талантливо и проникновенно, до души, воплотил в своей прозе: "Бо ти на землі - людина, І хочеш того чи ні - Усмішка твоя - єдина, Мука твоя - єдина, Очі твої - одні."