Викинги — люди саги: жизнь и нравы

Эту книгу я читала долго и размеренно. Да и рецензию собиралась писать тоже очень долго. Труд получился объёмным, всесторонним, почти как у Фернана Броделя, который питал склонность к цивилизациям, крупным географическим пространствам и la longue durée - протяжённому времени. Автора так же интересует внутренняя жизнь народов Скандинавии как феномена региональной цивилизации Средневековья. В таком подходе есть как плюсы, так и минусы.

С одной стороны, госпожа Сванидзе рассказала о гражданской истории людей саги - викингах и их остепенившихся потомках преимущественно из Исландии - всё, что возможно. Как они жили и любили, воевали, что ели, как решали споры, что думали и во что верили, с кем заводили детей, как судились и кому и как мстили. Что вписывается в рамки истории повседневности и ментальности (не очень люблю этот весьма расплывчатый термин, но историческая антропология сделала его одним из своих столпов) и, по задумке автора, должно дать всестороннее представление об обществе, породившем викингов.

С другой стороны, в этой попытке объять необъятное, как в шхерах западной Норвегии, кроются подводные камни. Помню, как во время изучения методологии истории нам рассказывали, сколь опасна для историка ересь позитивизма, т.е. желание собрать все имеющиеся факты. В итоге повествование сводится чуть ли не к дословному пересказу источников, бесконечным перечислениям казусов из прошлого и постоянным повторениям. Похоже, груженый сагами кнарр автора на эти камни в конце книги всё-таки напоролся. В последней четверти работы Сванидзе не раз возвращается к уже описанным выше сюжетам, иллюстрируя ими рассказ о новой вычлененной структуре. И становится скучно.

Увлечение преимущественно письменными источниками в некоторый ущерб историографии порой приводит Сванидзе к спорным утверждениям. К примеру, ей кажется странным, что известный сейчас как первооткрыватель Северной Америки Лейв Эрикссон Счастливый назвал новооткрытое место Винландом (землёй винограда / вина), хотя обнаруживший следы поселений викингов в Новом Свете Хельге Маркус Ингстад объяснил это ещё в 1960-х годах. Имена исторических персонажей периодически меняют написание - то Лейф иногда Лейв, то Олав то сын Трюггви периодически Трюгвассон, что говорит о составлении книги из разных текстовых блоков - вероятно, отдельных статей.

В целом книга получилась интересная, с большим количеством обращений к языковому материалу (любопытно, что "компания" в современной Исландии называется так же, как "складничество" эпохи викингов - félag) и забавными моментами (один конунг посадил в Трёндалаге конунгом своего пса Саура), но на её прочтение уходит много сил.

Читати популярну літературу на цікаву тему я не люблю, тому взявся відразу за наукове дослідження. Власне, в цьому є і свої недоліки. По-перше, книжка величезна, подолав я її, враховуючи теперішній брак часу на читання, лише за місяць. По-друге, дослідження вузьке і тримається окреслених автором меж – матеріалом саг (лише з незначним використанням в окремих місцях інших документів та археологічних знахідок) і визначеного періоду – вікінгів приблизно з VIII по XII століття (вікінги, як я з'ясував для себе в ході читання, це не тільки воїни, але і сам похід). По-третє, викладення суховате, без особливих відгалужень від суто текстуальної бази саг і без особливих авторських роздумів. Нарешті, що стало головним недоліком для мене, книжка концентрується на Скандинавії, мало висвітлюючи тему зв'язків тодішніх скандинавів і Київської Русі (Гардариків мовою скандинавів тих часів), хоча Русь очевидно і безпосередньо входила як складова до тодішнього світу вікінгів – тут вони жили, воювали, грабували, служили і правили. Чесно сказати, саме зв'язок і паралелі між влаштуванням Русі і Скандинавії мене цікавили найбільше. Втім, матеріалу в книжці достатньо для того, щоб і самому в подальшому спробувати окреслити можливі паралелі і взаємні впливи. Ці, так би мовити, технічні недоліки не применшують масштаб дослідження, який занурює у світ вікінгів, як його описують саги, – як вони жили, які соціальні прошарки існували (від конунгів до бондів – людей, що здатні виконувати обов'язки громадянина, і аж до рабів), в що вони одягалися, чим воювали, що їли, як проводили вільний час, яку роль грали тінги (скандинавський аналог наших народних віче) і якого кодексу честі для них існував. Власне, все, що можна було вичавити з матеріалів саг. На якийсь час я задовольнив свою допитливість щодо вікінгів. Колись доберуся і до збірки саг, що нещодавно придбав.