Museum of Unconditional Surrender

This is a deeply East European novel in flavour reminiscent of Kundera and Borges. Through weaving together fragments, stories, and diaries Dubravka Ugresic, a prize-winning novelist in the former Yugoslavia, captures the world of a group of characters living in Berlin and Lisbon. Ugresic convincingly brings to life a world and characters preoccupied by questions of exile, nationalism, angels, parables, the Berlin zoo, the layers of meaning in one's past and future frozen by the camera. Underpin...

Рейтинг LiveLib

3,4

8 оценок

5
25%
4
25%
3
25%
2
25%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 8Хотят прочитать 8

Рецензии

Trepanatsya20 мая 2023 г.
Рільке колись сказав, що історію розбитого життя можна переказати тільки в частинах і фрагментах (с)
Болісна книга хорватської письменниці Дубравки Уґрешич. Вона вся складена немов з клаптиків, і кожен такий шматочок - це спогад, що юшить болем і тугою за Батьківщиною.
Під час Хорватської війни авторка стає екзилєм, переїзджає до Берліну, який буде її притулком деякий час. Маючи при собі всього дві світлини і розглядаючи їх, вона згадує свою сім'ю, розповіді мами про родичів, пригадує подруг в ті давні, щасливі і безпечні дні, коли вони зустрічались, веселились, а над їх головами не вибухали ракети.

Біженці діляться на два типи: на тих, що мають фотографії, і тих, у кого фотографій немає, сказав один боснієць, біженець.
Деякі частини твору мені дуже сподобались, влучили в саме серце і щось там тихенько надірвали. Гарно написано про екзиля - як це воно, бути біженцем, вигнанцем, залишити все, поневіряючись світом. Як болісно чути мамин голос в слухавці, як радісно і сумно водночас зустрічати по всьому світові земляків, впізнавати їх в випадкових перехожих - по чомусь невловимому в погляді, русі, в тембрі голоса...
На цій ноті не дуже хочеться говорити про те, що не сподобалось, бо оцінку поставила все ж таки дещо занизьку. В книзі було чимало нецікавих відступів, довгих і навіть не дуже приємних, наприклад, про сучасні витвори мистецтва з обрізаних нігтів та звичайнісінького сміття. Хотілось би трохи таке розвидіти, але не виходить.
Тому закінчу цитатою, най вона буде останьою, нехай вона влучить і в ваше серце.

Про воєнного злочинця генерала Младича, який місяцями з навколишніх пагорбів обстрілював Сараєво, кружляє поголоска, що одного разу в прицілі він побачив будинок свого знайомого. Історія розповідає, що генерал зателефонував знайомому і сповістив того, що дає йому п’ять хвилин на збирання «альбомів», бо, каже, вже навів приціл, аби висадити його дім у повітря. Сказавши «альбоми», генерал мав на увазі альбоми із сімейними фотографіями. Злочинець, який місяцями знищував місто, бібліотеки, пам’ятники, церкви, вулиці й мости, знав, що знищує пам’ять. Тому своєму знайомому «великодушно» подарував життя з правом на пам’ятання. Голе життя і кілька сімейних фотографій.
Читать далее
27
748

Все рецензии

Цитаты

Trepanatsya10 мая 2023 г.
Пам’ять – це наче бібліотека, в якій книжки складено без алфавітного принципу, бібліотека, в якій немає повних видань творів.
2
51
Trepanatsya10 мая 2023 г.
— Людина часто не може пригадати, що їла на сніданок. Рутинним речам, справам, які повторюються, судилося бути забутими. Одною з таких речей є сніданок, другою – любов до своїх, – каже Іосіф Бродскій.
2
29
Trepanatsya10 мая 2023 г.
«Травми, отримані в роки формування, ніколи не забуваються, – сказала моя знайома й додала: – Дехто називає це ностальгією».
2
13