Ця повість для мене стала найнесподіванішою, найнеочікуванішою знахідкою! Глибокий психологізм, філософічність, історизм, цікавий сюжет і яскраві образи головних героїв, ліризм, неповторна атмосфера світу літератури та музики, спорідненості в колі розумних, освічених та гуманних людей – впевнена, що досі такої унікальної книги мені не доводилося тримати в руках...
Читала „Юнаків...” і немовби розмовляла з настільки цікавими, неординарними, інтелігентними людьми, яких дуже важко зустріти в реальному житті... Як то кажуть: „З ким поведешся, від того й наберешся” – завдяки цій книзі мені пощастило „набратися” любові до життя, до рідної землі, до рідного слова, до рідної історії, до тих Велетів духа, хто не змирився, не упокорився, не став стандартною людиною, не вклонився золотому ідолові, за що й поплатився, але не втратив совісті.
Епіграфом до своєї повісті Валерій Олександрович обрав цитату з Біблії: “А той, хто не впаде і не поклониться, тієї хвилі буде вкинений досередини палахкотючої огненної печі” /Книга пророка Даниїла. III—6/. Відкривши Біблію, я знайшла цю цитату і прочитала всю третю главу, щоб зрозуміти, хто і перед ким повинен був вклонитися, що було з тими, кого було вкинуто до печі. В Біблії сказано, що цар Навуходоносор зробив величезного золотого ідола, зібрав людей на його посвячення і змушував впасти і поклонитися ідолові під страхом смертної кари. Всі люди, засліплені страхом і бажанням вислужитися, прийшли і впали на коліна перед золотим бовваном. Всі, крім трьох юнаків. На них донесли, юнаків привели до царя. Хоробрі Шадрах, Мешах та Авед-Неґо відмовилися вклонятися ідолові та заявили Навуходоносорові, що служать своєму Богові, який може врятувати їх і з огненної печі, і з рук царя. Навуходоносор розлютився і наказав вкинути зв’язаних юнаків до середини палахкотючої огненної печі. Але яким було здивування царя і його сатрапів, коли вони побачили, що юнаки, а з ними і Син Божий, ходять в середині печі цілі та неушкоджені! Бог врятував мучеників, а цар усвідомив, що Бог, якому під силу вберегти своїх вірян від вогню, є істинний Бог. Навуходоносор дарував свободу і почесті хоробрим юнакам, а з цього часу став захищати віру істинну.
Ось так і три друга з радянського ще тоді Житомира були вкинуті до огненної печі страждань, поневірянь, смертельної небезпеки та суспільної зневаги, переслідувань КДБ та злочинної системи радянського „правосуддя” – і все це лише за те, що посміли мислити не так, читати не те, говорити не про те... Що буде з друзями? Чи вдасться їм вийти неушкодженими з цієї печі? Чи можливо це, коли Навуходоносор вже не той – він розумніший, жорстокіший і вигадливіший...
Страшно навіть уявити, що 69 років люди на території тоталітарного СРСР вклонялися леніним, сталіним, хрущовим та брежнєвим, задурені людиноненависницькою пропагандою, відмовлялися від свободи, прав людини, байдуже закриваючи очі і розум від несправедливості, свавілля, террору червоного звіра, задовольняючись „шматком гнилої ковбаси”... Але, на щастя, були Люди з великої літери, які ще не розучилися думати та аналізувати, не боялися висловлювати свою думку, не повзали на колінах, а з гордо піднятою головою йшли по життю. Так, за це в них забирали свободу, намагалися знищити морально і фізично, але ж не вийшло! Саме СРСР сконав та залишився лежати на звалищі історії! Перемогли Люди, а не система.
Мене вразило порівняння Валерія Шевчука суцільної пропаганди за часів Радянського Союзу з мацаками спрута, які, присмоктавшись, впомповують у голови людей чужі схиблені думки та бажання – з народження до смерті. Того, хто зміг скинути з себе цей мацак пропаганди, потрібно було терміново „виправити”, покарати, щоб іншим було неповадно. Найстрашніше те, що мацаки спрута ще живуть у деяких головах, хоч СРСР вже 28 років як розвалився... Зморщені, зкоцюрблені, але вони ще є... Нашіптують, як же ж було „добре” при комунізмі тим, хто не хоче мислити самостійно, не хоче вилізти зі зручної шкаралупи, не хоче визнати свої помилки і йти далі з надією, любов’ю та добром у серці...
Ще й новий спрут знов оплутав громадян сусідньої країни, простягає свої ненажерливі мацаки крізь шпарини й до України, знов сіючи смерть, ненависть та перетворюючи людей на рабів. Але вже все не так просто. Український народ встиг згадати за роки Незалежності, що таке свобода, і так просто знов її не віддасть. Хто б не приходив до влади (нажаль, далеко не завжди це гідні, достойні, високоосвічені, порядні люди), Україна буде жити вільною, а, якщо знадобиться, знов і знов виборюватиме свою свободу, адже, як писав Степан Андрійович Бандера: „"Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб. Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний”.
8 понравилось
