Прекрасні катастрофи

Перебуваючи у справах в Німеччині, українка Юлія Сахно відряджена Берлінською академією до Румунії, щоб вивчити передовий досвід доктора Гальванеску у царині сільського господарства. Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми. Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…

Рейтинг LiveLib

4,4

9 оценок

5
56%
4
33%
3
11%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 10Хотят прочитать 17

Рецензии

infopres29 июля 2013 г.
Вот уж ничего себе!
И ЭТО написано в 1928-1934 годах?! Да если б не знал — ни в жизть не подумал! Анабиоз, трансплантации, консервация тканей и органов, операция на сердце (на минуточку! вспоминая мемуары Амосова, грудная хирургия в СССР по сути началась после Второй мировой), живые трупы... Красота! Всё время, что читал, не покидало ощущение, что написано как минимум во второй половине 20 века, а то и позже (если бы не неизбежный "базар" на тему буржуазии и пролетариата, который приземлял на площадку совдепии)) Представляю себе, какой фурор должна была произвести книжка в те годы.
Но это не медиц.книга и не научпоп. Это — роман и писатель, не менее как положившие начало украинской научно-фантастической литературе. Пионеры. Просто Юрий Смолич для своих НФ повестей выбрал одну из самых сложных, но в то же время интереснейших тематик — проблемы биологии и медицины.
«Прекрасные катастрофы» — это общее название трилогии. Первый роман, «Хозяйство доктора Гальванеску» (1928г.) (ах, фамилия доктора уже воодушевляет на прочтение))) — чистый экшн. Харьковчанка Юлия Сахно вот уже два года учится на агронома в Германии, и от своей сельхоз.академии получает "добро" съездить на просторы Трансильвании Румынии к загадочному помещику доктору Гальванеску, дабы последний поделился секретом опытом феноменального успеха в ведении хозяйства, по эффективности в десятки раз превосходящего любое другое. Доктор замкнутый, к себе никого не подпускает, о нём нигде ничего ни гу-гу, окружающие селяне боятся и приближаться к имению. К тому же практически персона нон грата в своём государстве. Но пролетарка Юлия полна стремлений помочь человечеству, а заодно и утолить своё любопытство. И таки попадает в качестве гостьи к уважаемому Гальванеску, а воспитание-то не позволяет ему вышвырнуть вон будущего агронома, и вынужнен он оказать гостеприимство. На определённых условиях, конечно: полное подчинение распорядку хозяина — раз, не ходить куда не след — два, ни слова об увиденном прессе (да и своей академии) — три, вопросы не задавать — четыре, покажу только то, что сам сочту возможным — пять. Да-а, не густо. Но любопытство не порок, как говорится :) А хозяйство-то — красота! Сотни гектаров вспаханных полей и густых садов, культивированы редкие для наших широт растения — египетская пшеница, соя, хлопок, кофе, апельсины и мандарины, тутовое дерево и прочее, прочее. Колоссальный труд. А сельхоз.устройства? Искусственное орошение, мелиорация, даже небольшие заводики и фабрики. Да ни в одной стране не видано такой высокой организованности хозяйства. А вокруг-то — ни души... А где же работники? Кто же возделывает всё это? Во всём имении один доктор Гальванеску да его странный вездесущий цербер лакей с красно-коричневой кожей, чёрных очках и до невозможности выверенных движениях. Тишина и пустота. Аж пробирает до мурашек... Однако, помним, Юлия не только целеустремлённая комсомолка, но любознательна. И вот тут начинается...
«Что было потом» — продолжение истории с теми же героями, экшена уже нет, больше топтания на месте, и вообще чувствуется, что гайки писателю завинтили. Да и написана спустя 6 лет после первого романа (в 1934г.), и даже после третьего (вот такая кривая хронология). Но всё равно интересно дочитать, "что было потом". Здесь всё вокруг медицинских вопросов вращается (именно то, о чём мой первый абзац)
Третья книга "Ещё одна прекрасная катастрофа» (1932 г.) — совершенно другой сюжет, другие герои. Потому её пока ещё не читал, только начал. Но отзыв решил написать уже сейчас, на свежих впечатлениях от Гальванеску, тем более, что последняя часть трилогии — сюжетно отдельное произведение.
Забавный бонус :)
О, ещё интересна история о том, как я опустился до такой жизни с какого перепугу я вдруг стал это читать и где надыбал такой раритет. А дело было на сайте... магазина детской книги! Ага, именно детской! :) Просматривал раздел "Приключения" в книжном инет-магазине "Лулука" и наткнулся. Зацепило прекрасное название «Прекрасные катастрофы», чудесное имячко Гальванесу и то, что автор — наш, украинский (что-то во мне в последнее проснулась национальное самосознание, хочется читать ридномовное))
Не, ну в качестве детской книги — это песня! )))
Читать далее
20
444
crazy_squirrel2 июля 2017 г.
Дивовижно цікава література писалася в Україні у 1920-х роках! Читати — не відірватися. Перегони, стрілянина, наукові досліди, таємниці і навіть зомбі. І хоч майже 100 років тому це було чистісінькою фантастикою, зараз більшість із описаного уже стала реальністю (крім зомбі, сподіваюся).
"Прекрасні катастрофи" — не менш чудова детективно-фантастична повість Юрія Смолича, ніж її назва. Розпочинається усе досить буденно: студентка-комсомолка-спортсменка-і просто красуня Юлія Сахно приїздить до Румунії з метою відвідати господарство відомого в тих краях, та й в усьому світі, доктора Гальванеску. Сахно (у книзі її називають лише за прізвищем, я спершу думала, що це взагалі таке грузинське ім’я ) навчається у Берліні на агронома, ось її і відрядили пороздивлятися, що і як. Сам же Гальванеску суцільно оповитий таємницями. Навколишні селяни бояться його гірше диявола, але нічого не розповідають. Врожаї його господарства в декілька десятків разів перевищують середньостатистичні, але він жодним словом не ділиться, як так. Площа господарства величезна, але ніде не видно жоднісінького працівника. Тільки лакей, моторошний на вигляд, а на додачу ще й сліпо-глухо-німий, що, однак, не заважає йому виконувати усі вказівки доктора абсолютно бездоганно… Гальванеску категорично забороняє Сахно роздивлятися будь-що без його дозволу й супроводу і навіть не погоджується відповідати на її запитання. Однак цікавість не тільки кішку згубила, а й не одну молоду дівчину, тож Сахно вирішує дізнатися про все самотужки.
Напевно, у підлітковому віці ця книга мене б надзвичайно захопила. Зараз, звісно, уже не так, але якщо пригадати, коли вона написалася, подих перехоплює. Не один Бредбері передбачив розвиток наук і технології! Тут і пересадка органів, і вай-фай, і роботи, і сучасна агрономія… Словом, читайте, нудно не буде! Тим паче, що Видавництво Грані-Т видало (щоправда, ще у 2010) повість у такому цікавому виданні.
Читать далее
12
536
VladimirPetrenko52916 августа 2017 г.
Читал в детстве, хочется ещё раз прочитать, очень интересная книга.
1
200

Все рецензии

Цитаты

infopres22 августа 2013 г.
— Людина! Розумієте ви — людина! Ось універсальний матеріал. Чи думали ви над тим, щоб механізувати саму людину? Самого власника отих робочих рук? Живу людину! Га? Механізувати так, щоб довести до найбільшої досконалості її робочу функцію, її здатність виконувати виробниче завдання. І щоб разом із тим вона нічого чи майже нічого не потребувала для свого споживання. Га? Що ви скажете на це? — Нічого. Кажіть. Я мовчу.
— Так от. Людський організм сам по собі — це найдосконаліша машина. Але він, цей організм, має деякі непотрібні для виробничого процесу функції. Так, так! Людина має нахил мислити й відчувати. Жалюгідні властивості! Вони не потрібні для роботи. Вони заважають роботі, їх треба ліквідувати! Ще людина хоче їсти і їсть занадто багато. Ні одна машина не потребує стільки опалення й мащення. Травний апарат треба переконструювати й удосконалити! А скільки лиха виникає на основі цих дурних і зайвих властивостей! Заколоти, заворушення, революції! Цього не мусить бути! Це тягне цивілізацію назад. Це також треба ліквідувати. Негайно! Поки всі ці пролетарії і трудящі всіх країн не об’єднали своїх сил проти нас!
Читать далее
1
127
infopres22 августа 2013 г.
Минулого року, працюючи над діагностикою внутрішніх хвороб, студент Коломієць не знайшов собі кращого способу опанувати матеріал дисципліни на живих прикладах, як удати хворого й лягти на два тижні в терапевтичну клініку. Пролежавши ці два тижні серед хворих на нирки, шлунки, легені, розпитуючи та спостерігаючи хворих, стежачи за їхньою поведінкою, він опанував симптоматику різних внутрішніх недуг і блискуче склав іспит з діагностики.
1
114
infopres22 августа 2013 г.
В операції, нема нічого страшного. А втім, є страшне. Це — перед операцією. Коли ви чекаєте на неї і серце завмирає вам від почуття невідомості і неможливості далі самому відповідати за себе самого. Почуття безпомічності і несамостійності. А проте страшне зовсім і не це. Страшне інше — це коли вас уже везуть із палати до операційної. Ще на порозі ви починаєте чути неприродний, дивний шум. Немов десь грає водограй, біжить струмок або спадає водопад. Ви чуєте, як дзюрчить водяний струмінь. Багато водяних струменів… То хірурги та інший персонал, що торкатимуться вас під час операції, миють руки. Там з десяти кранів дзюрчить вода на десять пар рук і гучно резонує в порожнім операційнім залі з лункими стінами в олійних фарбах. Ви одчиняєте двері, і справді,— Є жах підгинає вам коліна. Бо ви входите один, голий, у самих шкарпетках і потрапляєте у великий білий зал у коло десятьох білих з ніг до голови людей. І ці білі люди стоять усі з обома піднесеними вгору вище голови руками. Немов чекають, щоб кинутися на вас. Щоб вас розчавити й знищити. А ви один. Сам. Голий. У самих шкарпетках. І ввесь світ — прекрасний, рідний ваш світ — залишився там позаду, по той бік білих дверей, з вашою сорочкою Л кальсонами… Жах проймає вас, але ви опам’ятовуєтеся, берете себе в руки й соромитеся. І справді ж — соромно. Ви — один, голий, безпомічний і хворий, а вони десятеро, десятеро здорових людей, стоять проти вас із піднесеними руками, немовби ви направили на них револьвер і владно наказали: “Руки вгору!” — і вони здаються вам. Не лякайтеся! Хірурги перед операцією миють руки милом і щіткою протягом п’ятнадцяти хвилин, а після того не торкаються нічого. Саме тому вони й тримають руки вгору.
Читать далее
1
94