Письменний дракон, та ще й на ймення Омелько, не може бути підступним хижим ящуром (це вам не якесь страховидло, а інтелігентна істота із розвиненою уявою). Особливо якщо він любить млинці із суницями і має пристрасть до вигадування казок, яких, однак, нІкому й переповісти (дуже непросто знайти слухачів, коли від твого гарячого характеру займається все навколо). І лишився б Омелько «горопашним», «безталанним» і невизнаним, якби не однісіньке зайченя, котре не встигло втекти разом з іншими від дивакуватого й підозрілого казкаря. Ото вже справді: важко переоцінити значення щасливого випадку в нашому житті. Так світ і дізнався про драконове літературне обдарування, а отже, й про пірата Дрінка – власника пральні на узбережжі, про безпритульних джинів, полохливу ніч (ох, у неї такий вишуканий капелюшок з вуаллю! – а на ньому спочиває одноокий кіт) і про таємницю китового мовчання. Мені найбільше сподобалися дві казки. Одна – весела історійка про говіркі продукти з холодильника. Замість тисячі слів – невелика цитата:
«- Свята Морозилка! – захоплено скрикнула Крижинка. – Я теж хочу бути айсбергом. <…> - Ой, рятуйте! – вхопилося за пакет-живіт Молоко. – Ой, скисну! Ой, закачайте мене назад у корову!..»
І друга – про симбіоз двох мрійників – старого млина і не менш старого привида. Древній бешкетний привид із сачком для полювання на метеликів – щось середнє між Майже-Безголовим-Ніком і Півзом, – якщо ви розумієте, про що я. Віковий пил у поєднанні із сумнівними манерами. А Млин – покинута будівля, яка розвалюється щодня потрохи: «поперек перекосило, жорна вищербились, крила хитаються». Одне слово,
«колись життя було, як зерно, а тепер – так, полова з остюками».
Саме тоді, коли Млин і Привид змирилися із безпросвітністю свого існування, доля підкидає їм шанс – злодіїв із награбованими музейними експонатами. Що з того вийшло – важко сказати напевно, бо надія є, але фінал – відкритий, і потім могло бути все, що завгодно. Казка «Млин» – одна з тих історій, яку неодмінно варто екранізувати, «як не тепер, то в якийсь четвер».
…А Омелько став оповідачем, широко відомим у вузькому колі (сподіваюсь, світова слава не забариться), і завів дружбу одразу із шістьома новими знайомими. Гадаю, надалі вони спілкуватимуться родинами. :)
Гарна книжечка з розкішними ілюстраціями Вікторії Пальчун. [Зауважте: тільки справжні українські дракони вирощують на клумбах свого саду мальви та чорнобривці, а дракониці ще й носять червоне намисто. А зоряне небо ж яке!..]
Втіха гарантована (принаймні естетичне задоволення – так точно)!
19 понравилось
