Беручи до рук цю книгу, я була дуже скептично налаштована. Назва та обкладинка не викликали інтересу. До автора взагалі ставилася прискіпливо (бігає людина в рекламі по квартирах з порошком Тайду в руках, то хай і бігає далі :) )
Але це той випадок, коли перше враження дуже помилкове. Приношу вибачення за свої поверхневі судження.
І прочитавши книгу, можу стверджувати, що Антін Мухарський пише чудово.
Так, в цій книзі є нецензурні слова. Якщо це для вас неприйнятно - навіть не починайте читати. Їх багато. Навіть дуже багато. Та вони всі на своєму місці. Бо по-іншому неможливо було написати цю книгу.
Неможливо ніжно і милозвучно писати про людей, які паплюжать та ненавидять свою країну. Які рідну мову називають бидлядською. Які з гордістю говорять, що вони малороси. Які обожнюють свого "старшого брата" та готові всіляко прислужувати йому.
О, як би не завадило всім тим, хто вважає себе малоросами, пригадати дуже повчальну історію про двох братів. Пам'ятайте, Каїн також був старшим братом...
Та я трохи відволіклася від книги.
Герой цієї історії - відомий журналіст Лесь Білий - завзятий борець за відновлення імперії, щирий патріот Малоросії (а також Радянського союзу, дарма, що останній і знищив Російську імперію. Та для Леся це країни-синоніми. Головне, щоб був руський дух! А те, що в цьому відсутня логіка, то все пусте).
Так от, цей славнозвісний малорос вирішив написати сценарій для фільму самого Федора Бондарчука. І щоб його ніхто не відволікав від роботи, поїхав творити в українське село Плисецьке, де у його батьків був невеличкий будиночок.
Що з того вийшло - читайте самі :)
Скажу тільки, що коли прикрутить, малороси і мову рідну відразу згадають і по допомогу біжать до бидлоти та селюків (тобто до українців по-їхньому).
Книга і смішна і сумна одночасно.
Чудово відображає сучасні реалії.
9 понравилось
