Необдумана Міловиця

«Шукайте своє коріння. Згадайте поіменно своїх родичів і їхні діла. Запаліть для них свічку у Святвечір. Роздайте дітям гостинців на вічну пам’ять і за упокій душ своїх дідів та прадідів, батьків і матерів.»

Міловице, ти і справді необдумана, адже жила за покликом серця, а не розуму. Не було часу, а то може і бажання на роздуми, адже почуття були важливіші. На слова батьків, ти, необдумана, не зважала. Чи ж могли вони зрозуміти тебе? Кохання! Воно затьмарує все на світі, і розум, і поради зі сторони, і тверезість думок. Має значення тільки тут і тепер. І він, що полонив серце. Ти, Міловице, не думала про майбутнє, жила своїм Ільком, вірила про рай в шалаші. Але не вийшло раю, так. Необдумана Міловице, дуже швидко скінчилися твої вітання в хмарах. Адже злидні дуже швидко вміють забрати мрію. А тут ще діточки посипалися, як горобенятка. А малим горобеняткам, на відміну від мрій, щодня потрібна скибка хліба на столі. Ох, Міловіце! Не про таку долю ти мріяла. Не таке щастя приходило до тебе у снах. Хочу було, було на твоєму віку щастя. Ілько, діти. Оце, мабуть, і все. Життя, пройшло, як жахливий сон. Колективізація, тяжка праця в колгоспі, голод, війна, знову голод. Коси посивіли, руки заскорубли, стан зігнувся. Сама мусила підіймати дітей, та як підіймати, підтримувати на плаву, просто не дати вмерти. Та і діти твої щастя теж не знали. Как за твої гріхи? І коли б ти тепер могла говорити з того світу, моя Міловице…

KillWish 9/10

Перевод.

«Ищите свои корни. Вспомните поименно своих родственников и их дела. Зажгите для них свечу в Сочельник. Раздайте детям гостинцев на вечную память и за упокой душ своих дедов и прадедов, отцов и матерей.»

Миловица, ты действительно необдуманная, ведь жила по зову сердца, а не ума. Не было времени, а то и желания на размышления, ведь чувства были важнее. На слова родителей, ты, необдуманная, не считалась. Могли ли они понять тебя? Любовь! Она затмевает всё на свете, и разум, и советы со стороны, и трезвость мыслей. Имеет значение только здесь и сейчас. И он, пленивший сердце. Ты, Миловица, не думала о будущем, жила своим Ильком, верила про рай в шалаше. Но не получилось рая, да. Необдуманная Миловица, очень быстро кончились твои витания в облаках. Ведь нищета умеет отнять мечту. А тут еще детишки посыпались, как воробышки. А малым воробьям, в отличие от мечт, ежедневно нужен ломтик хлеба на столе. Ох, Миловица! Не о такой судьбе ты мечтала. Не такое счастье приходило к тебе во снах. Хотя было, было на твое время счастье. Илтко, дети. Вот, пожалуй, и всё. Жизнь прошла, как ужасный сон. Коллективизация, тяжелый труд в колхозе, голод, война, снова голод. Косы поседели, руки заскорузли, стан согнулся. Одна вынужлена была поднимать детей, ну как поднимать, поддерживать на плаву, просто не дать умереть. Да и дети твои счастья тоже не знали. Может за твои грехи? И если бы ты теперь могла говорить с того света, моя Миловица…