Слуга з Добромиля

В окрузі старовинного галицького містечка Добромиль в часи середньовіччя у вдови, яку вважають відьмою,народжується син."Байстрюк!" - зневажливо називають хлопчика односельці поміж себе, однак насправді він є дхампіром (сином мертвого опиря і відьми), істотою іншої раси з особливими магічними властивостями. Саме йому протягом 800 років в різні історичні епохи доведеться стати для добромильської землі опікуном і захисником.

Рейтинг LiveLib

4,1

42 оценки

5
50%
4
24%
3
19%
2
5%
1
2%

Ваша оценка

Прочитали 42Хотят прочитать 26

Рецензии

zadnipriana28 января 2016 г.
Моє знайомство з Галиною Пагутяк, однією з наймістичніших письменниць України, триває. Цього разу в центрі уваги - доля неймовірної істоти, дитяти опиря та відьми, дхампіра, котрий викладає історію свого неймовірного життя, що триває вже багато століть поспіль. Цікаво, що я книга вийшла задовго до поширення в Україні "сутінкоманії" та моди на вампірську тематику, але про цю письменницю, і про цей роман зокрема мало хто чув і мало хто знає. Я не можу лише зрозуміти одного - чому? Чому такими популярними є Іздрик, Жадан, Андрухович, котрі у всіх на слуху, а конкретно я не можу визнати їх такимим,котрих люблю читати. Я не сприймаю їхню літературу і не отримую від неї задоволення. Але Пагутяк це щось! Якби не магістерський список літератури до сесії, я би про неї наврядчи дізналась.
Тож ближче до книги.
Східна Галичина. Край загадковий своєю містичністю, віруваннями, міфологією, цікавий своєю історією та людьми. Перед нами розгортається життя одного міста в проекції кількох століть. Хронологія подій роману охоплює події від 1300-хроків до першої світової. Головний герой - Слуга з Добромиля, котрий в реальний час події (194.. рік) вважається божевільним і історію свого життя викладає психотерапевту, котрий спершу сприймає це просто як симтом, але пізніше починає вірити.
Цей роман набагато глибший за всі відомі мені "вампірські бестселери", це не просто сповідь, розповідь, це роздуми про своє місце в суспільстві, про пошуки свого призначення, про те, що таке добро і зло і де між ними знаходиться межа.
Книга дазвичайно атмосферна, читаючи про давні минулі Галицькі часи і сам насправді переносишся туди, відчуваючи всю велич, загадковість та містичність описуваних місць і часів.
Читать далее
16
598
Valeryflake30 января 2025 г.
Магический реализм с вампирами и богом
Не взялась бы сама читать если бы не клуб. Но по итогу это было хорошо.
По мере чтения нас будет кидать в разные временные промежутки истории Украины. Вот мы в монастыре 1939 года, его вот-вот разграбят. Одному из юных послушников старшие говорят бежать. Вот мы в 1949 году, на месте монастыря – психиатрическая лечебница. НКВдисты близко, все нервничают. Ищут повстанцев. Вдруг все засыпают странным сном, а больной из четвертой палаты начинает рассказывает удивительную историю начиная с 1294 года…
Описанное выше занимает три главы, для меня непонятные поначалу и скучные. Но дальше мы узнаем историю упыря, а точнее дхампира. Тут я ловила отсылки и к новенькому фильму Носферату, и к Баффи победительнице вампиров, и к серии книг Дампир. Эта часть книги мне понравилась больше всего – становление Слуги с Добромиля, его жизненный путь. Постепенно автор вводила размышления о религии, о вере и Боге, и мне они очень понравились. Если вы любите философствование на тему религий и Бога – вам сюда. Автор так же вплела историю, исторических личностей и событий, но я не все отсылки поняла, так как в ней плаваю. Были провисы, было иногда скучно. Мне для понимания книги будто реально не хватает дополнительных знаний. Хотя написано хорошо, стиль автора понравился. В основном историю для меня вытянул сам Слуга как персонаж, его мысли и рассуждения. Сюжета не хватило (ну или я его не поняла). Не уверена, буду ли читать что-либо у автора, может дождусь чего-то нового.
Советую, кому нравятся исторические романы, темы религий и магический реализм.
Читать далее
6
36
n-shevchuk22 сентября 2016 г.
химера...
Чесно виконую обіцяне - перечитую Пагутяк :) і ось позаду і "Слуга".
Ну що сказати? химерна історія, тут усе докупи - офіційна і не дуже історія галицьких земель від часів короля Данила до часів Другої світової (1300-1950 рр.), міфологія/езотерика укр. просторів, і непроста доля ну дуууже непростого чоловіка, що називає себе Слугою Купця із Добромиля. Доля довжиною у 6 (шість) століть - а може, і довша, бо не ясно і вкінці, чим же все завершилось... фінал відкритий. І якийсь філософський...
Ведеться розповідь від імені цього самого Слуги (як казала сама Пагутяк, це назва посади (і дуже престижної, я так зрозуміла) - він не наймит, він не прислуговує - він служить), і розповідає він усе це головлікарю ...психіатричної лікарні. Ну, ігри розуму просто :) (перекликається із "смирительной рубашкой" дж.лондона)
Логіка книжки ніби зрозуміла - ми переносимось від століяття до століття, але в той же час не зрозуміла. Хронологія - як канва, але що далі? Щоб зрозуміти суть, ти мусиш просто пірнути у "реальність" книжки. Як у казку напевно. Чомусь - не дивлячись на постаті короля Данила, його сина та інші історичні факти згадані - мене не покидало відчуття, що читаю казку. Дуже цікаву. Дуже реалістичну. Дуже філософську знову ж таки. Ну а як інакше сприймати такого собі ангела-охоронця Галицького краю, що живе ... десь років 800, і з'являється у скрутні часи аби помогти людям. Взагалі то він дхампір, син відьми та опиря, і судячи з усього прочитаного, це ще питання, хто сильніший - він чи опирі, хто кого боїться, і хто кому (чому/якій меті та задуму) "служить".
Він уміє грати на сопілці пісню смерті і пісню сну. Його душа вселилася у чуже тіло. Він до кінця вірний своєму (навіть уже мертвому) "хазяїну"...
Взагалі дійових осіб так би мовити купа (все таки 800 років охоплює сюжет) - тут ченці, бояри, воєводи, князі, священники, упівці, енкаведисти, купці (!) і багато інших екземплярів.
Вся книга - це не лише розповідь, це якесь міркування про добро-зло, їхнє місце у світі, їхнє місце у житті людини, про вибір сторони кожним (добро чи зло), про те, як знайти СЕБЕ у цьому світі. Пройшовши, побачивши, переживши стільки усього - знайти себе, свою стежку, своє призначення. Конкретно Слузі не треба чужого місця, не треба позиченого/чужого імені - він шукає своє. (згадується Сковорода і його "світ ловив мене - та не спіймав")
Книжка не проста. Тут не просто відкритий фінал, тут безліч питань.
хто такий той Слуга?
кому ж він служив?
може насправді то йому служили ті двоє Купців? (купці із "ордену золотої бджоли", ну просто масонська ложа якась... наша, українська...)

Пишу от, і "постукала" думка: а чому власне у радянські часи так висміювали і переслідували торгашів-підприємців (купців), гендлярів і перекупщиків? В чому сіль (=цимес)? Між іншим, сіль - це також одна із героїнь цієї книжки.

„бути Слугою Купця з Добромиля є більшою честю, ніж бути єпископом, чи боярином, чи навіть князем. Ну, може, не більше, ніж князем, але і не менше“
Ця книжка без вав-ефекту. Та яка ж вона не проста. В мене принаймі було над чим подумати.
Схоже, відповідь вкінці все таки є. І вона виглядає десь так: Добро і Зло - вічні, взаємодоповнювані і перебувають у постійній рівновазі. Якщо остання похитнеться - вона все одно відновиться. Добро не може (і не хоче) знищити Зло, і навпаки. Бо Добра без Зла не існує, і навпаки. А вибір кожен мусить зробити сам.

"блаженні ті, котрі відають, що вони чинять. І прокляті, хто не відає, що чинить. … Річ у тім, хто відає, а хто не відає, що чинить. Але так само важливо, що кожен може змінити те, що , здавалось, не можна змінити. Наприклад, історію. Він може йти дорогою зла чи дорогою добра, але повинен знати, якою дорогою йде. Куди вона приведе – не так важливо. Чи відаєте ви, що чините? Чи відаю я? Ні."
Читать далее
5
849

Все рецензии

Цитаты

Delga9 октября 2014 г.
Книги, по большому счёту — тщеславие, гордыня, ложь, притворство. Справедливо сказано: каковы люди, таковы их книги.
3
617
stillelied15 марта 2014 г.
Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з’являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів. Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею.
3
185
progrediamur2 мая 2015 г.
Можливо, прощення - це і є правдива помста, бо найглибше потрясає душу.
2
447