Чтиво от Юрия Володарского (с рецензиями)
- 281 книга
Ваша оценкаЧи існує в літературознавстві поняття «роман-нарис»? У кожному разі в літературі такий роман уже є. Як то в романах, читач знайде тут любовну історію, кілька розгалужених сюжетних ліній та всілякі подорожні пригоди. Але, як то в нарисах, важливішими за події в цьому тексті є самі герої, а важливішими за героїв — атмосфера і середовище. Зокрема – українська атмосфера дев’яностих-нульових і середовище більш-менш мистецького Львова, пропущені через «очуднену» призму свідомості американського напіву...
Рейтинг LiveLib
3,8
14 оценок
- 529%
- 436%
- 336%
- 20%
- 10%
Ваша оценкаПрочитали 14Хотят прочитать 4
Рецензии
zhuki20 июля 2013 г.Читать далееТексти про перші роки незалежності нашої країни, в котрих автори зазвичай намагаються передати якнайточніше та найреалістичніше тогочасну атмосферу за допомогою якомога більшої кількості описів дрібниць побуду, всіляких притаманних лише тій епосі речей та явищ - часто приречені на заяложену ностальгічну банальність та приторність. Мене такі книжки не приваблюють хоча б тому, що вже трохи того начиталася і яким би оригінальним не намагався бути автор, які б дотошності та викопні рештки не находив для читача, всеодно на загальному фоні порівняння практично немає різниці між такими оповідями. Не ставлю під сумнів досвідченість та власну заангажованість авторів, котрі більшість написаного пережили та відчули, але з іншого боку, немає тут нічого й особливого - всі ми це ще застали та бачили.
Проте цю книжку було цікаво читати з огляду на львівський контекст, в котрому є можливість верифікувати описи та побачити інтерпретацію та аналіз автора певних подій. Щоправда, саме про цей конкретний андеграундний дискурс я не знаю багато, бо перші спогади починаються вже із закриттям "Ляльки". Я навіть на концерті тоді побувала, можливо до кінця й не усвідомлюючи всієї важливості тої акції. Оксана Форостина відкриває мистецьке життя місцевих втрачених митців очима американця з діяшпори. Здається, що саме такий персонаж іноді її виручає чи радше виправдовує щодо рефлексій про особливості українського життя, наприклад, про доцільність отих всіх весільних шоу, про феномен трансформації українських жінок після одруження тощо. Оскільки події відбуваються переважно у Львові, то Оксана не зациклюється на описах совкового побуду, на якому часто люблять вигрібати письменники, вважаючи це чимось специфічним та екзотичним.
Місцями відчутний вплив надмір особистого відчуття міста, його вулиць та архітектури. Я не вважаю це недоліком, але під час читання не завжди могла синхронізуватися з її досвідом, часто не вловлювала того відчуття, котре вона намагалася передати тими чи іншими медитаціями. Можливо й в мене є чимало таких власних інтимних пережиттів міста, котрі ніхто інший крім мене не зрозуміє вповні.
Одним словом, такий текст вже стоїть на порозі зрілої літератури вищезазначеного типу. Такий нарис з використанням фактів, поданням справжніх подій мені нагадав, що якщо уважно придивлятися, то книжки можна народжувати не фантазуючи, а спостерігаючи. І чим менше вигаданого, а більше справжнього - тим сильнішим буде текст. Хоча це загальновідома істина. Зокрема й можна пошанувати тим, що авторка знає про що пише - неможливо не було бути заангажованим у те львівське середовище, настільки детально описуючи його. Ну і знову ж таки, відсутність пафосу, особливо якщо багато розповідей присвячені місцевим митцям та їхнім тусовкам, та й Львову загалом. Відсутність бруківки із запахом шоколаду, кави на підвіконні, львівського дощу та танго... тут вже починається мій пафос.
330