З роси, з води і з калабані

Ми і наші дивовижні сімейні історії

Ця книга саме про них - левова частина все ж Іренині сімейні історії і трошки чужих. Спогади бо - це безкінечний вир, з яких можна черпати-черпати і ніяк не вичерпати до кінця: щось хочеться приховати, бо ще не час, щось само ховається в пам`яті, до чогось змінюється відношення, а, отже, сама історія.

В дощ дорослі не гуляють, а їдять вуджену курку і дивляться телевізор. Гумові чоботи і парасолі в яблучка видаються тільки дітям.

"З роси, з води і з калабані" - це книга в трьох частинах, відповідно. Перша, "росяна" відноситься до голопупого, шкільного і підліткового часу Ірениного життя: Яремча (чи ж бо Яремче?), бабуся в Черській області, перші дискотеки, мальчікі, поїздка з батьками за кордон, співи і шкільні будні. Найбільша і найвеселіша частина, хочу сказати. Самоіронії Карпі ніколи не бракувало, а в "росі" вона просто цвіла буйним цвітом. Бо це найкумедніший відрізок життя - наївність вкупі з підлітковим максималізмом штовхають на дивовижно дебільні вчинки, які згадувати через надцять років - саме задоволення. Сама така. Як згадаю свій шостий клас і дев*ятикласника в безрукавці з драконом - так і червонію: мале дурне і лижі не їдуть.

"З води" - набагато куціша частина, яка вміщує короткі оповідки - чистої води вигадки та графоманство (ну мені так здалось). Мені не пішло...Чи то яскравий контраст з попередньою частиною, чи просто не мій формат...Запойним читанням я цього разу не хворіла - просувалася книгою поволі, тому, на брак відпочинку списати не можу. Припала до душі "Любов суккуба" та "Removable feast" з усього. Не скажу, що надто цим переймалася - попереду ще одна частина книги і шанси на гарне закінчення.

Ну, частина, назвою "Калабаня" не може бути поганою по замовчуванні. А "Роздвоєння уявної особистості або листування Ірини з Іреною" й поготів. О, роздвоєння, переписка - мої слабкі місця))

Я завжди бачу в людях краще. Але знаю про справжнє.

Щодо книги вцілому - менше матів, дитинство все ж таки, багато западенської говірки, жартів та реалій 90-х. Мова - дуже Карпина. Вона або сприймається або ні. На моє щастя - завжди її книги сприймала "розмовними", автентичними з розмовами автора, в чому і переконалась пів року тому. Саме так Ірена спілкується, саме так вона пише і нічого не змінюється. Мене це тішить. Як мінімум, це насторожує, коли на папері - суржик, а на людях - вимова і стиль вчительки української літератури. Навпаки теж насторожує. Література Ірени дуже легка - як і вона сама.

Тому книга від мене отримує своїх чесних 8/10, серединка ж не зайшла.

Для мене ця книга - своєрідне продовження "Добла і зла". Ті ж невимушено-дитячі історії, які обов*язково треба читати під супровід хітів з Території А, цілком занурившись в чарівний світ українських 90-тих. І хоча Карпа і старша від мене на 10 років, це не завадило мені разом з нею пригадати своє дитинство, посміятися з жартів, які були актуальні і у моєму дитинстві... Це навіть не стільки книга, скільки безпосереднє спілкування з самою авторкою. А оскільки Ірена Карпа сама по собі - епатажна та цікава непересічна особистість, то і спілкування з нею - цікаве. Хоча інші розділи не настільки вдалі, як дитячий "З роси...", але цілком книга варта уваги. В ній кожен може побачити і пригадати себе. Ну і на завершення:

"Насправді дуже корисна вправа - згадувати себе, ба навіть бесідувати з тим тобою, яким був тоді. Пояснювати йому, чому ти не став тим, ким він просив тебе стати, чи, навпаки, хвалитися, що все сталося саме так, як тоді йому (чи їй) тоді могло лише нахабно мріятися. Підморгніть собі шестирічному, скривіть смішну пику, листа напишіть, урешті-решт. Побачите, як раптом попре бозна-звідки взята енергія."

Карпа давно вже стала символом сучасного літературного бунтарства, сміливості говорити що хочеш і як хочеш, вживати ненормативну лексику і всіляко відходити від затертих канонів "якою має бути жінка". Бо вона і досі скидається на підлітка, який тільки но потрапив у велике місто і носить ним по усіляких задвірках. А у неї діти оно підростають. І собака є. Дуже велика.

Карпа все таки трохи подорослішала, почала згадувати своє дитинство. Трохи втихомирилась, стала ще кращим оповідачем, що не завадило все таки їй залишитись такою ж впертою і принциповою. Коли вона читала уривки з іще не опублікованої на той час "З роси" на міжнародному фестивалі Меридіан Черновіц, я вже просто тягнула руки до цих текстів, бо у них було скільки гумору, життя і реальності, що стояти було неможливо. Однак в реальності вийшло трохи не так.

Перша части "з роси" насправді чудова - тут просто ні до чого придертися. Дитячі витявки Карпи такі ж шалені, як будуть потім і в дорослому житті, а вона - така сама була, як й інші діти. Це я до того, що з перших книг Карпи я і гадки не мала, звідки з"явилося на світ літературний оце скажене дівчисько, і чи воно реальне, чи тільки вигадка хороших маркетологів і то пише невідомо хто. Карпа була міфом, привидом чи навіть прокляттям, але дуже таки важко пов"язувалася з реальністю. Тут же відкривається правда і стає трохи навіть шкода батьків Карпи - ти спробуй таке диття витримай.

Однак за кумедністю дитячих пригод малої розбишаки, полилася вода - чи то історії були нудно розказані, чи то філософствувати Карпі не дуже вдалося, не знаю точно - однак вода до кінця книги і справді перетворилася на калабаню. Книга вже не тішила, не захоплювала, не тішила. А шкода насправді - могла бути б однією з найкращих творінь Ірени.

І хоц з цією книгою у мене любові не склалося, Карпу я читала і читатиму далі. З її книгами пов"язано стільки асоціацій, спогадів та пережитих моральних травм, що тільки заради занурення у минуле я буду відкривати старі та майбутні книги Ірени Карпи. Бо вона була і залишається феноменом - як у літературі, так і у житті.