Безслідний Лукас

Лукаса ще в школі прозвали Безслідним за його неперевершене вміння чаклувати з м'ячем на баскетбольному майданчику. І студентом Стенфорда він став тому, що такий гравець потрібен був університетській лізі. Але після важкої травми, переживши клінічну смерть, Лукас круто змінив своє життя, мовби глянув на світ іншими очима.

Рейтинг LiveLib

4,5

11 оценок

5
55%
4
36%
3
9%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 13Хотят прочитать 4

Рецензии

klaustrofobia
4 февраля 2016
«Гіркий досвід підказував Лукасові, що в цьому світі він не може мати певності».
Шанувальники творчості українських письменників здивуються, прочитавши цей роман Загребельного. Він не притаманний нашій літературі, а тим більше такій, що вже стала класичною. Зокрема, тим, що у книзі ідеться не про українців, а Україна згадана опосередковано, як натяк чи давній сон.
Роман Павла Загребельного Безслідний Лукас (1989), крім елементів фантастики, має гострий політично-філософський характер. У центрі уваги письменника знаходиться молодий американський учений. Його звати Лукас, і він має польське коріння. Юнака прозвали Безслідним у школі за його неперевершене вміння непомітно заволодівати м’ячем на баскетбольному майданчику. Він став студентом Стенфорда, бо такий гравець потрібен був університетській лізі.
Але після важкої травми, переживши клінічну смерть, Лукас круто змінив своє життя. Юнак виношує ідею посилення розумового потенціалу людства. Для цього Лукас планує використати спадок давніх цивілізацій і найновіші досягнення науки.
Одного разу його знаходить таємничий приватний фонд. Хоча — що значить «таємничий»? Приватні фонди у США не дивина. Їх створюють багатії з різних причин: щоб зробити собі хорошу репутацію, щоб відмивати гроші, але нерідко і для досліджень, популяризації науки, попередженню глобального потепління чи захисту тварин. Отож, не варто дивуватися, що Лукас пристає на пропозицію цього фонду.
На кошти приватного фонду в супроводі його представника містера Ора молодий учений здійснює подорож у країни, де зародилися так звані неолітичні цивілізації: давньоєгипетська, шумерська, ассирійська та інші. Тобто, ті, які існували ще до греків та римлян. Там не нього чекають дивовижні пригоди.

«Їх обстріляли двічі, що можна було вважати великим везінням. Перший раз це сталося мало не в центрі міста, стріляли звідусіль, навіть мовби з-під землі, але Аміна, заспокійливо махнувши Лукасові, вирвалася з тої загрозливої зони з такою зухвалою легкістю, ніби це була просто гра».
Перше, що спадає на думку, коли про них читаєш: так не буває. Але Павла Загребельного недарма називали живим класиком: він настільки реалістично, майстерно описує почуття героїв, так доступно пояснює їхню мотивацію, що віриш у все, що трапляється на сторінках.
Коли Лукас повертається додому, на нього чекає страшна несподіванка: приватний фонд виявляється замаскованою організацією військового відомства. Ідею молодого вченого хочуть використати агенти з Капітолійського пагорба (Вашингтон) на зло людству і всій планеті. Та це — не найжахливіше, про що він дізнається. На нього чекають драматичні, по-справжньому трагічні зміни. Не в змозі впоратися з внутрішніми та зовнішніми демонами, Лукас безслідно зникає.
Головний персонаж Загребельного — це спроба створити нову «маленьку людину». Варто визнати, спроба невдала, але дуже захоплива. Можливо, Павлу Архиповичу забракло знань про американську культуру, щоб достатньо добре вписати Лукаса в контекст (але малоймовірно), може, забракло потужності, щоб поширити його в українську літературу (більше схоже на правду). Лукас — це маленька людина, оточена величезним світом, який сам себе руйнує. Це протистояння найкраще видно у діалогах, які виникають між Лукасом та представниками фонду, наприклад. Його кохана дівчина Пем — також представниця цього світу, але вона знайшла в собі сили зупинити саморуйнацію. Вона — останній місток між Лукасом і всім світом, і коли Пем зникає — йому не залишається більше за кого триматись.
Окремо хочеться виділити образ Памелли. Вона — незвичайна представниця свого покоління. Пем — татова донечка, але вона прагне стати самостійною, незалежною, хоче сплачувати свої рахунки і не любить залишатися у боргу. Імовірно, у ній Загребельний втілив своє бачення незалежної, сильної жінки.
Чим вона відрізняється від решти його образів? Близька характером до Пем героїня роману «Диво» — Тая. Однак роль Памелли набагато більша. Вона — як якір, який не дозволяє Лукасу кинути все, а водночас не дає творити дурниці. Однак Пем відрізняється і від, мабуть, найвідоміших жінок Загребельного — Роксолани і Євпраксії, які теж начебто символізують важливу роль жінки. Пем, на відміну від них, ані залежить від чоловіків, ані намагається їх здолати. Вона просто є, насолоджується життям, пізнає світ — і кохає Лукаса.
Зіткнувши таких різних героїв у такій неочікуваній ситуації, Павло Загребельний просто подивився, що буде далі, і записав це.
Почитайте і ви.
Схожі книги: романи Дена Брауна, Диво Павла Загребельного, Майдан Тахрір Наталі Гуменюк (через дух Близького Сходу), Твердиня Макса Кідрука
Читать далее
2 понравилось
0
276