Життя та інша хімія

«Життя та інша хімія» – перша книжка Марка Лівіна. Надто сентиментальна, як на мене, трохи простакувата, але з огляду на те, що написана вона 23-річним хлопцем, то судити строго не беруся. В іншому випадку, такий виклад можна було б назвати чистої води графоманством. Але автор трохи підкуповує читача (а доречніше сказати – читачку, бо це не дуже чоловіче чтиво) своєю щирістю. Цього не приховаєш, тож певна симпатія до його роботи все ж виникає. Щодо сюжету – то він доволі простий і навіть дещо банальний: молодий головний герой переживає втрату коханої дівчини. Персонажів у книжці зовсім незначна кількість. Впізнається, що багато чого Марк написав, як про себе, тобто книжка і дещо автобіографічна. Мабуть, таке буває, коли письменнику бракує багатшого життєвого досвіду для побудови складніших і цікавіших сюжетів. Загалом, це той випадок, коли ми бачимо найпершу більш-менш серйозну пробу пера, яка, втім, не стала проривом чи «пострілом». Натомість, розуміємо, що автору, щоб перестати «хімічити», ще треба «виписатися», а для цього таки треба писати хоч щось і не боятися. «Життя та інша хімія» – ненав’язливе чтиво, яке ідеально підійде для, скажімо, читання в громадському транспорті.

Алхімія життя із запахом дощу Відкриваючи цю книгу, ти, шановний читачу, вже, мабуть, налаштувався на якусь слізливу історію. Так, головною сюжетною лінією є розповідь про справжнє кохання. Але книга не про це. Відчуття і почуття – ось головні герої цієї, ба, навіть не історії, адже вони мають здатність закінчуватися, а розповіді… Розповіді про те, що робить наше життя "змістовнішим та більш об'ємним". "Життя та інша хімія" – це точка відліку для порівняння стилю існування кожної молодої людини. Описуючи власне кохання, герой книги розповідає нам про справжню чоловічу дружбу, виховання родинних почуттів, нікого не звинувачуючи і не виховуючи. Він ніби говорить: «Я живу так. А ви?». Разом з тим, автор змушує читача замислитися над власним життям: чи все ми робимо так, щоб не шкодувати пізніше про свій вибір? В ній ми спостерігаємо за описом короткого відтину життя молодої людини. Життя як воно є: без прикрас, зайвого моралізування та драматизації. Читач розпочинає свою подорож сторінками книжки поряд із Марком: спостерігає, відчуває і бере участь, і вже через кілька сторінок ти сам – Марк. Всі події описані настільки майстерно, що ми починаємо відчувати запах дощу, смак кави, руки, «яка віддає тепло». Почуття героїв стають нашими почуттями: радості, блаженства, розпачу, тривоги… Знаю автора особисто, тому можу з упевненістю стверджувати, що у кожного з героїв його твору є щось від нього самого. Автобіографічні нотки додають їм справжності та невимушеності, дозволяють уникнути вихолощеності характерів. Якщо ти, шановний читачу, озирнешся навколо, то обов’язково побачиш біля себе Соню чи С.К., Степана, чи Віку, і я тобі співчуваю, якщо до твого кола близьких «не заблукав» хоча б один Женя Ножик. Це те, що читач називає «життєво». У книзі багато драматичності. Але це не ті зайві описи психологічних станів героїв, які дратують. Зізнаюся, що в більшості інших авторів я ці моменти просто пропускаю. Та Марк, як справжній (ні, не хімік) алхімік, дуже точно дозує інгредієнт «емоція»: рівно стільки, щоб не втомити, а змалювати почуття. Як на мене, це найвищий «пілотаж» у мистецтві – коли картина сприймається як цілісна даність – не помітно мазків пензлика та ми зауважуємо всі дрібниці. Саме з дрібниць складається життя кожного із нас, як з маленьких кадрів складається великий фільм. Що найбільш приємно, то це те, якими автор описує своїх однолітків. Більшість молодих письменників сьогодні грішать так званою «чорнухою», описуючи всі негативні сторони життя молодої людини та нав’язуючи думку про невідворотність такого існування. Марк Лівін показує інакшу молоду особистість. З одного боку звичайну-звичайнісіньку (і випити, і побитися…), та з іншого, – людину, яка читає класиків світової літератури, вміє мислити і нести відповідальність. Цей штрих – абсолютно автобіографічний. Тому й самому Марку пробачають «дрібні огріхи», бо він – не «типовий представник молоді», а цікавий, оригінальний, неординарний. Він і сам це усвідомлює, хоч завжди, навіть у «Слові автора», повторює: «Все геніальне, вже давно написане…». Ось так, тихо спостерігаючи за нами, творить Марк Лівін. Без «жонглювання» складними словами та банальними істинами, без істеричних закликів, без відчуття безвиході. Він простягає руку допомоги, як це робить один з персонажів книги – Женя Ножик. Насолоджуйтеся, відчувайте, живіть та робіть цей світ кращим разом з Марком Лівіном. Наталія ТЕМЕХ, декан Карпатського факультету Академії муніципального управління, кандидат філологічних наук, доцент.