Джовані Трапатоні

Почну з того, що я дуже люблю Львів. І книги, де згадується це прекрасне місто, викликають у мене особливу цікавість. Та на жаль, у цій духу Львова дуже мало. Занадто мало, як для книги, події якої розвиваються саме тут. Єдине, що кав'ярня "Гасова лямпа" зустрічається часто, та площа згадується декілька разів.

Це добра, повчальна, іноді з гумором казка: - про ґудзик, втрачений злим чаклуном кілька століть тому і про те, як він його шукав за допомогою чар, заклинань, перевтілень у людську подобу. - про простого ворона, який став справжнім принцем, тому що мав добрі наміри і хоробре серце. - про дівчинку, яка не залишила в біді того, хто звернувс про допомогу. - про добро і зло, про те, що перед тим, як щось комусь обіцяти, треба тричі, ні сотню раз подумати. - про те, що любов здатна на подвиги, а дружба справжня, то скарб більший, за всі гроші світу.

То чому ж така оцінка? Не знаю, та чомусь мені здалося, що в книзі немає логіки. Багато сюжетних ліній так і залишилися не закінченними. А про деяких героїв автор і зовсім забув. Так, добро тут нібито перемогло. Але не зовсім. На жаль, залишились моменти, в яких явна перевага злих сил. Для чого? Адже це казка дл дітей, а не драма дорослого життя. А ще мене надто дратувала бабця Ганя та ії подруги. От они були якісь  фальшиві. Особливо б. Ганя з ії повчальними лекціями, в доречні, як їй здавалося, моменти.

Не казково, - ось мій висновок. На превеликий жаль.

Нарешті книжку дочитала…Силувала себе читати, бо «Джовані Трапатоні» прилетів до мене аж із самісінького Львова у руках моєї доні, та ще й я сама замовляла :) Хто ж знав, що ця історія трохи не така, на яку я очікувала :( Хоча не можу сказати, що мені не сподобалось, просто якась історія холодна, як то кажуть «не тОркнуло», але намагалось :), наприклад ось так:

Зазвичай у європейських сім’ях усім керують жінки. Але в родині Гай усе було навпаки. Пані Барбара, дружина всемогутнього банкіра Макса Гая, так захопилася вихованням своїх дітей, що навіть не мала часу замислюватись над тим, що у зразкових європейських сім’ях має керувати саме жінка. Тож пані Барбара не знала про цей дивовижний звичай, і, можливо, саме ця необізнаність и перетворила її на найщасливішу у світі жінку.

І далі наче непогано, на сцені з’являється дивовижний ворон, що може говорити, той самий Джовані Трапатоні, у пошуках чарівного ґудзика. Але потім пан письменник вирішив, що треба в маленьких голівках його читачів терміново посіяти «розумне, добре та вічне» і саме тоді в книзі почали з’являтися ось такі фрази:

Запам’ятай: будь-якій владі значно легше керувати нащадками мавпи, ніж Божими дітьми.

або …

А вся правда полягає в тому, що я …що б не робив і як би не старався…ніколи не зможу зробити щось суттєве…Тому що розбещені владою потвори будь-яку талановиту людину сприймають як загрозу. Жахливу загрозу їхній абсолютній владі. І вони, ці посередні, сірі бездарності, будуть при корені вирубувати все, у чому відчують хоч краплю здібностей та таланту…

Я не кажу, що не згодна з словами, але грубо якось і вибивається з жанру казки. Звучить, знаєте, якось фальшиво. А ще дуже не сподобався такий собі продакт плейсмент для кав’ярні чи ресторанчику «Гасова лямпа», що дійсно знаходиться у Львові. Ну дуже вже настирливо зустрічається ця назва у книзі. Але, буду відверта, у цій історії є дійсно цікаві моменти, які хочеться перечитувати і цитувати, наприклад, ось такі:

Запам’ятайте, у Львові геть гола людина не вважається голою (перепрошую на слові), якщо має на собі файний капелюшок. Тож якщо вам пощастить бути у Львові…і ви (мало що трапляється!) десь загубите свій одяг…одягайте капелюшок та сміливо рушайте у своїх справах. І повірте, людина, яка справді тямить у моді, не кине у ваш бік жодних зауважень – лишень захоплення та щирі зойки. А вам уже відомо, що всі львів’яни діляться лишень на дві категорії ті, що тямлять, і ті, що кращі за всіх тямлять у моді.

В принципі, книга не погана, але радити її комусь не буду :((

Не можу сказати, що книга нудна, бо я її прочитала за 3,5 вечори. Мова легка, не натужна, але... Із самого початку і до самого кінця залишилося відчуття, що текст окремо, а сюжет окремо. Я дуже люблю Львів! Але краще б автор оселив своїх героїв десь у Європі, бо у Львові вони трішки недолуго виглядають. Ну, окрім баби Гані з її історіями, байками і прибаутками. Ці повсякчасні посили про Європу та світ... Якісь надреальні події, які просто вибиваються із ряду оповідання (звісно, ворон, що вміє говорити, теє надреально, але я про навіть більш масшабне).

Історія про ворона і ґудзик дуже нагадувала бачений мною у дитинстві фільм про Пана Кляксу. Там також був ворон, який шукав потрібного ґудзика. Спочатку автор розповідає майже про кожен крок героїв, але потім час якость спритніше біжить і про те, що сталося, дізнаєшься пост-фактум. Одного разу навіть довелося шукати закінчення одного з розділів, щоб впевнитися, чи не пропустила я щось.

Ну, і головне, про що говориться в анотації: "Зло має велику силу. Але коли на його шляху стає любов, воно зникає..." Як на мене, то такого не сталося. Зло змінило подобу і лишилося :(

Склалося враження, що книга "сира". Ідея цікава, а от довести її до ладу, "відполірувати", часу не вистачило. А жаль. Тож я лише можу сподіватися, що мій син у "середньому шкільному віці" таки прочитає цю книгу :)