Гопля і Піпля

Вже не вперше відомий літератор Юрій Винничук випробовує свої сили у написанні цікавих казок для дітей. Перед Вами найновіше із його творінь – книжка для наймолодшого читача про неймовірні пригоди двох зайчиків-чеберяйчиків Гоплю і Піплю. У виданні Ви знайдете одинадцять історій з життя казкових героїв та їхніх друзів. Оформила книгу яскравими ілюстраціями молода львівська художниця Олена Микула.

Рейтинг LiveLib

5,0

3 оценки

5
100%
4
0%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 3Хотят прочитать 8

Рецензии

crazy_squirrel
3 июня 2013
4-5 років тому, будучи студенткою філфаку, я з неочікуваним навіть для самої себе нахабством заявилася у видавництво Івана Малковича „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“ і заявила, що хочу до них на практику. Малкович покривився, порозпитував щось про навчання, подумав, видав мені рукопис і, щасливий, випровадив. Далі „картина маслом“: 14 лютого, ДСВ, ніч, порожня квартира, келих білого вина… і вичитка „Чеберяйчиків Гоплі і Піплі“. Я так зачиталася, що не те що не помітила глибокої ночі, а й навіть інколи про виправлення помилок забувала) Вже згодом, через рік, я зустріла Винничука на Львівському Форумі і дізналася, що вони не зійшлися щодо ілюстрацій, тому чеберяйчики „народилися“ у львівській „Піраміді“. І хоча мені було б, без сумніву, приємніше гортати саме абабівське видання, але, по правді, ці дитячі історії такі приємні і милі, що їх приємно читати навіть у роздруківках)
Тож хто такі ці чеберяйчики? Я б сказала, що це щось середнє між зайчиками (по зовнішньості) і домовичками. Тут ви зустрінете і водяників, і літаючі сковорідки (останнє слово техніки, між іншим!), і пафосних метеликів-одноденок, і навіть супершвидку пошту „Равлик-суперекспрес“. Гопля і Піпля — два друга-чеберяйчика, які живуть у своїй затишній хатинці на березі озера і постійно втрапляють у всілякі пригоди. То надумають пекти торт, а Піпля, куштуючи, „випадково“ його з’їсть… То дід Водяник засумує, що давно вже нікого не лякав… То Піпля, щоб не шукати зранку свого одягу, пише собі записку: „Мої штанці на вішаку. А я у ліжечку“, — а зранку вирішує, що то записка від Гоплі і лякається, що якась Ая у нього в ліжечку! Взагалі ці чеберяйчики добряче нагадували мені злюків-бобрів Норберта і Дегета — такі ж кумедні, часом недоладні і безпосередні, як діти)
Як не дивно, це було моє перше знайомство з Винничуком. Читала я ці казочки у рукописі і лише цієї весни нарешті „вполювала“ книгу. Тож коли згодом я читала іронічні Груші в тісті і дорослі Весняні ігри в осінніх садах , важко було скласти все докупи) А проте, казки дуже світлі, кумедні і прості. Дітям неодмінно сподобається. І навіть деяким дорослим ;)
P.S. А з видавництвом Малковича (і з ним самим) у мене з тих пір дуже теплі стосунки. Завжди вітаємося на презентаціях і фестивалях, і я час від час забігаю до них в офіс. Нахабство — велика сила! :)
Читать далее
13 понравилось
9
260