Синявський – ілюстрація того, як ломав чортов СРСР людські долі. Життєрадісна і вигадлива людина, яку ми бачимо крізь текст у перших творах Синявського-Терца, після ув'язнення, здається, уже не може писати ні про що, крім зони. І це сумно, скільки б таланту не проглядало крізь цю нову авторську реальність.
У збірці зібрані нехудожні твори Синявського, в яких він ділиться думками про сутність соцреалізму і літературного процесу в радянських умовах, про анекдоти і блатні пісні, вступає в полеміку з Солженіциним, що якраз розпочав на Заході по-справжньому радянського масштабу і змісту боротьбу з «неправильними» дисидентами, і розповідає про внутрішню несвободу російської еміграції. Два з розміщених твора – про Пушкіна, одну з найулюбленіших тем Синявського, яка до того ж дозволяє йому максимально віддалитися від гулагівського досвіду. Вже відомі мені «Прогулки с Пушкиным» (між іншим, якраз предмет нападків Солженіцина на Синявського – профанація і русофобія!) і «Путешествие на Черную речку» – ще одне, менш грунтовне і трохи сумбурне, як на мене, літературознавче есе про творчість Пушкіна.
В принципі, Синявський пише і гарно і розумно, тому читати його тексти – задоволення. Якби не висловлене з самого початку зауваження – СРСР вбив у ньому винахідливого і віртуозного автора «Пхенца» і «Любимова».
5 понравилось
