Каторжна

За що?

Душа дитини прекрасна, сповнена любові та тепла, але може легко бути скривджена нерозумінням та жорстокістю дорослих, відсутністю любові, ласки, дружби. Дорослі відповідальні за маленьку людину, яка ще тільки вчиться жити у великому світі, і їхня неспроможність бути для дитини помічником і провідником приводить до трагедій.

Борис Грінченко розповідає про трагічну долю дівчини Докії, яка росла без материнської ласки, вона зазнала знущань і від мачухи, і від батька. Вона прагнула любові і добра, а бачила й відчувала навколо себе лише ненависть, зраду, знущання. Тендітне серце обросло терням і замкнулося від усіх, бажаючи лише помсти. Але добре начало, закладене природою в душу дівчини, перемогло. Своїм життям заплатила дівчина за вчинений гріх, залишаючи по собі лише жаль за змарнованим життям і гірке питання, яке так і залишилось без відповіді: "за що?"

100 років твору, а чим він не сучасний?! На жаль, оточуючим часто все одно, що коїться у нас на душі, головне, щоб ми посміхалися і вчасно кивали… Докійка недарма не відкривала нікому душу – знала, як це боляче, коли туди кидають каміння образ та презирства… Прислухайтесь до людини, придивіться, прихиліть свою душу до неї. Скажіть добре слово. Не почули вас - скажіть вдруге, втретє. І чиєсь життя буде врятоване. То не душа черства, то навколишнє життя черстве, сліпе і глухе до тих, хто не такий, хто інакший. Зупиніться! Огляніться! Допоможіть! - і тоді "Каторжна" буде лише казкою. А натомість - це реальність.

Якщо ви знаєте українську, ви повинні прочитати цю книгу, вона невелика, вам вистачить 10 хвилин, чтоб прочитати усю історію сумного життя дівчини. Ох, як же мені шкода було її з самого початку, вона була не повинна не в чому, маленьке дівчисько, яке простягло свої рученятка до молодшого братика, бо не мала вона, кому ще подарувати свою любов, а мачуха сказала брату бити сестру. А сцена з калиною. Каторжна, тобто проклята, не була жестокою, вона просто хотіла любити, у її серці було зададто багато цього почуття, а навруги нікого, кому б вона могла віддати його.

«К>аторжна», по суті своїй, як і головна героїня, - парадокс. Автор нам показує світ людини правдиво, тобто не обмежуючись лише чорними чи білими фарбами, не виправдовуючи і не судячи… В цьому опіваданні автор зумів вмістити все це, змалювавши нам нещасну, але гарну дівчину.
Саме такі твори змушують людину задуматися про свою поведінку, задуматися, що вона може бути чиєюсь причиною запалити хату, а для іншого – затушити полум’я. І прекрасно, коли людська душа здатна на такі пориви, на які здатна душа бідолашної Докії.
Борис Грінченко показує нам трагізм людської долі, зосереджуючи увагу на чинниках, які сприяли цьому. Доля дається не всім, особливо, вона обходить всіх, хто так її сильно бажає, хто бажає залишатися самим собою. Мені здається, що сенс цього твору глибший, ширший, складніший. Він, як орнамент – вплітається у всю розповідь, але невідомий читачу. Бо хіба ж ми можемо знати, чому каторжна вела себе так? Хіба ми можемо зрозуміти її трагедію до кінця, не побувавши на її місці? Але є те, що ми стовідсотково можемо зробити, -- пожаліти. І, можливо, врятувати ще одну чи одного такого каторжного…

«Каторжна» -- це виклик до всього кращого, що живе в людині. До співчуття та любові… Цей твір показує нам ясно, як важливо бути гуманістичним, добрим з іншими, бо так можна врятувати чиєсь життя, хай не в прямому значенні, але в переносному.