
Кто убил Паломино Молеро?
Марио Варгас Льоса
3,8
(81)
Это бета-версия LiveLib. Сейчас доступна часть функций, остальные из основной версии будут добавляться постепенно.

Ваша оценка
Ваша оценка
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе деталі. Так, певне декорування інформації завжди має місце. А чи існує правда в чистому вигляді?
Певно, що ні. Якщо сприймати правду у значенні «справедливість», то тут справи ще гірші. Адже всезагальної справедливості «для всіх і кожного» просто не існує. І сюжет цієї невеличкої повісті тому доказ.
Перуанський прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури 2010 року, Маріо Варгас Льйоса у своїх творах завжди немов загравав з політикою і владою. Часто у його текстах піддавались остракізму військові. І не дивно, адже письменник ніколи не був байдужим до становища своєї країни і вважав себе уповноваженим «рупором» правди. Кому, як не інтелектуалові, належить відстоювати головні чесноти суспільства. Несправедливість, зловживання владою, бюрократія і безкарність чиновників присутні майже в кожному тексті Льйоси.
«Хто вбив Паломіно Молеро?» — сповнена драматизму детективна повість, що була написана через обурення Маріо Варгас Льйоси випадком, який мав місце на військово-повітряній базі у Таларі. Сталося вбивство молодого льотчика, але злочин довго замовчувався (і керівництвом, і пресою) й винуватці так і не були покарані. Схоже, спрацювала горезвісна «кругова порука». Як тут міг змовчати письменник?
Майже стовідсотково віддзеркалюючи реальні обставини, письменник являє світу історію ні в чому невинного молодого льотчика Паломіно Молеро, котрого знаходять по-звірячому вбитим і оскопленим поблизу бази військово-повітряних сил. До справи беруться досвідчені поліцейські — лейтенант Сильва і його підлеглий Літума. До речі, з Літумою ми зустрічаємось не вперше. Цей персонаж часто з’являється у текстах Льйоси («Літума в Андах», «Зелений Дім»). Так от, саме цьому дуетові випало розворушити справжній вулик з безкарних злочинів серед військових високопосадовців.
З самісінького початку слідчі стикаються з опором з боку так званих «тузів».
Їм заважають докопатися до правди. Одразу ж зрозуміло, що до обставин смерті причетні люди у формі й вони будуть опиратися до самісінького кінця. І, навіть, якщо вину буде доведено, простий люд не йме віри в чесність суддів.
При тому, простий народ, який уособлює собою дон Херонімо, підозрює у змові з «тузами» навіть поліцію. Хоча лейтенант Сильва й Літума частенько можуть дозволити собі перехилити чарку у товаристві дона Херонімо й інших завсідників таверни доньї Адріани, коли справа стосується виключно робочих моментів вони не залишаються поза підозрою у хабарництві і змові. Посиденьки посиденьками, але вони все ж таки «чортові фараони» для решти.
Отже, розповсюджена думка про «честь мундира» знаходить своє практичне підтвердження, за словами відвідувачів харчівні. Але найвражаючим є те, що дізнавшись правду про мотиви і обставини вбивства Паломіно Молеро, перуанці не вірять «правді», вони доточують до неї якісь безглузді деталі, декорують її, повністю викривлюють. Здається, вся детективна праця двох слідчих просто зійшла нанівець, знецінилась, хоча й не залишилась непомітною для поліційного керівництва. І воно своєрідно відмічає їх трудові звершення.
Схоже, лейтенант Сильва й Літума розворушили не тільки військовий, а й поліційний вулики. Лише смикни за один кінець бюрократичної мотузки — зачепить усіх, бо пов’язані один з одним влада і гроші. Й Маріо Варгас Льйоса не втомлюється нам про це розповідати, а ми, маючи наочні приклади у нашому сьогоденні, легко й з розумінням справи сприймаємо його тексти, тим більше в такому хорошому перекладі.

Марио Варгас Льоса
3,8
(81)

Удивительная способность, граничащая со стороны помешательством: жить настоящим, живя прошлым. Может,лишь со стороны заметно помешательство?..а может быть, в таком состоянии легче умирать?...
Марио Льоса сам признался, что задумал пьесу с идеей "показать человека, который существует в воображаемом мире и создает внутри реальности некую ирреальность воспоминаний, обретающую плоть в правде пережитого". Мамочка, древняя старуха, удачно справилась с авторской задачей: тело дряблое, немощное, но воспоминания насыщают душу, делают жизнь полноценной, возвращают в бурную молодость.
И ещё одна тема волнует писателя. Его собственная, родная стезя - писательство, сочинительство, создающего мир воображаемый в существующем, в реальном мире. Тут любой писатель сродни древней старушка. Белисарио, сын дочери двоюродной сёстры старухи, становится сказочником. Так велико влияние Мамочки на него. "я занялся ремеслом, которому скорей всего ты меня обучила: я рассказываю сказки. Вот поэтому я и рассказал о тебе...пришлось прибавить к твоим воспоминаниям то, что я просто выдумал или украл там или тут. Не так ли поступала со сказками барышня из Такны, а, Мамочка?"

Марио Варгас Льоса
3,8
(81)

Вообще-то я очень люблю автора, но это произведение у него самое слабое, либо я его не поняла. Прекрасная завязка с кровавой расчлененкой закончилась пшиком. Очень скучно расследование и очень неприятные персонажи. Безнаказанность преступников не удивила, уж очень повествование реалистично - чернушное. Кстати, мне кажется, я узнала сквозного персонажа Литуму из другого романа "Зеленый дом", и он спас общее впечатление.

Марио Варгас Льоса
3,8
(81)

Запомни на будущее, друг мой Литума: простых вещей на свете не бывает. Иногда кажется: вот она истина, истинней не бывает, а покрути ее так и эдак, рассмотри вблизи – и дай бог, чтобы от нее хоть половина осталась.

Есть такое английское слово «delusions». По-испански это понятие никак не передашь. «Delusions» – это одновременно и фантазия, и иллюзия, и заблуждение, и обман. Иллюзия, которая кончается обманом. Фантазия, которая оборачивается надувательством.

Однажды он спросил его: «Тут же темно, чего вы очки свои не снимете?». А тот ему ответил: «Чтобы по глазам ничего нельзя было прочесть».













