Только моя Япония (непридуманное)

"Мастер сейчас вам что-то покажет!- Мастер вам объяснит!- Мастер знает!- Послушайте мастера!- Слушаю. - "

Люб мне приговский слог, переданный мне устами страстных поклонников писателя. Те, кто не взлюбил это произведение, по-своему неправы: нечего было ожидать от концептуалиста пространных путевых записок и этнографиеских данных в духе романтизма! Пригов полон иронии. Более того - ирония полна им). Его тексты нельзя воспринимать буквально! Они изобилуют вопросно-ответной формой изложения, характерны антономазией и много еще чем другим). Пригов может (мог) писать о чем угодно, суть вопроса не принципиальна. Ну как можно было с праведным гневом ополчиться на зачин о прекрасных неземных храмах, прерывающийся пространным, подробным и полным восхищения рассказом о гигантском, супер-совершенном сортире у подножия гор? На то она и приговская Япония, что не ждите от нее достоверности и энциклопедических сносок. Впрочем, как и заунывного стиля.

Назвати «Только моя Япония» книжкой про Японію якось рука не повертається. Власне, ніяких відкриттів Прігов не зробив – перед нами звичайний набір суші-самураїв-імператорів-синтоїзму-гейш. Втім, очевидно, і сам перед собою ніякого завдання розповісти щось таке потаємне, приховане він не ставив, визнаючи, що Японія – лише привід поділитися власними фантазмами.

А от з цим якраз певне розчарування. Тема «Японія» і автор «Прігов» налаштовували на щось більш складне, концептуальне. Натомість, в основному, Японія у Прігова викликала доволі приземлені побутові спогади, переважно, про своє московське дворове дитинство. Та й узагалі щось старече, втомлене у тексті відчувається.

Сказати, що не сподобалося, не скажу, але чекав на щось більше.