У неба на краю

Привиди, потойбічне… Люблю такі теми. І, розумію, таких, як я, багато, адже людей вабить те, що не можна пояснити, чого ми не знаємо і не розуміємо. Хочеться осяйнути незбагненне, але це все тільки мрії.
Головна героїня цієї повісті доторкнулася до неможливого. Їй відкрилося диво спілкування з тими, хто відійшов у інший світ. Чому? Це питання до автора. Я так і не зрозуміла.
Невідомо з яких причин дівчина стала провідником у світ мертвих. Але вона могла бачити їх, могла з ними розмовляти, передавати їхні вітання і прохання живим. Це стало свого роду допомогою для тих, хто не зміг змиритися з втратою близької людини, або з власною смертю.
І разом з цим даром вона отримала власного ангела-охоронця, вірніше куратора, який, якщо так можна сказати, фільтрував візити потойбічних гостей.

Чесно, ідея хороша, але автору не вистачило для її втілення досвіду. Так, нехай пробачить мене Мар‘яна Доляк, але я так вважаю. На самому цікавому вона раптом зробила фінал. Ніби логічний, ніби красивий. Але такий примітивний.
Оцінка за ідею, і за те, що було цікаво.