Большой и Добрый Великан

— Вот он, препротивный шишгурец! — размахивая им, вскричал БДВ. — Я его не перевариваю, не пережариваю и ненаслышу!

глава ойгірки

У небі переливалися гаптовані золотом перисті хмаринки, а над виднокраєм уже вигулькував криваво-червоний краєчок ранкового сонця
глава печера

— Когда спишь всего два часа в сутки, разбудить тебя в два раза труднее...

. — Прошу тебя, ты только вообрази! Человеческий экземпляр, который говорит, что ему пятьдесят, крепко спит целых двадцать лет и не представляет, что с ним происходит. Ничего не делает! Ни о чём не думает!

— Какая странная мысль! — сказала Софи.

— Мыслее не бывает! Я пытаюсь тебе объяснить, что человеческому экземпляру, который думает, что ему пятьдесят, на самом деле только тридцать.

Злом горю не поможешь!

Человеческие экземпляры отказываются верить в то, чего они не могут увидеть своими моргалками.

— Истребить их пулемётами! — воскликнул главнокомандующий армией.
— Я не одобряю убийства, — сказала королева.
— Но они же убийцы! — сказал главнокомандующий армией.
— Это не значит, что мы должны последовать их примеру. Зло порождает зло.

- Я думаю, що цю книжку варто надрукувати і видати, щоб її могли прочитати й інші діти.
Усе було залагоджено, але Великий Дружній Велетень був дуже скромний і не захотів видавати її під власним іменем. Для цього він скористався зовсім іншим ім'ям.
Ну, добре, скажете ви, але де ж ця книга, що її написав ВДВ?
Та ось же вона, перед вами. Ви щойно її прочитали.

Не обійшлося і без неприємностей. Одного разу якихось троє дурнів, випивши за обідом забагато пива, вирішили перелізти через високий паркан довкола котлована і, звичайно, звалилися вниз. Велетні захоплено загорлали, а потім звідти долинув хрускіт кісток.
Головний доглядач одразу повісив на паркані велику табличку: "ГОДУВАТИ ВЕЛЕТНІВ ЗАБОРОНЕНО".

- Говорить багдадський султан, - відрекомендувався голос.

• Послухайте, султане, - сказала королева. - Чи не сталася три ночі тому у вашому місці якоїсь неприємності?
• У Багдаді щоночі стається якась неприємність, - відповів султан. - Ми ріжемо людям голови, як ви шинкуєте петрушку.

- Музика корисна для травлення, - сказала королева. - Коли я буваю у Шотландії, то під час обіду музиканти грають мені під вікном на волинці. Заграйте нам щось.

• Я мати дозвільнення її великавості! - заволав ВДВ і так свистопуркнув, мовби в залі вибухнула бомба.

• Гопа-ля! - вигукнув ВДВ. - Це кращіше, ніж волинянка, ваша великавосте, га?

• Я віддаю перевагу волинці, - сказала вона.

- Я цілковинно розгублюваний. Я в баламуті.

• Але чому?
• Бо ми поспішали до центру Лондона, проте раптово опинилися на зеленавім пасовищі.
• Не хвилюйтеся, - прошепотіла Софія. - Це і є центр Лондона. Це називається Гайд-парк.

- А хіба отруйні змії не вбивають одна одну? - не вгавала Софія. Вона відчайдушно намагалася пригадати хоч якесь створіння, яке поводиться так само жахливо, як люди.

- А як вони ще полюють на людей? - не вгавала Софія.

• У кожного свої спецілувальні способи, - відповів ВДВ. - М'ясопоглинач удавати, що він велика деревина в парку. Він стоїть у сутінках, тримаючи великі гіллячини над головою, і чекає, поки якась щасливова сім'я прийде і влаштує під його кроною пікнікчик. М'ясопоглинач дожидає, поки вони розкладають свої продуктовини для пікнікчика. А тоді хап! - і справжній пікнікчик має вже тільки М'ясопоглинач.

- Я можу чувати рослини й дерева.

• Хіба й вони розмовляють? - вражено спитала Софія.
• Це не зовсім розмовляння, - уточнив ВДВ. - Наприкладно, якщо я захочу зірвати чудовну квітку і потягну її за стебело, аж воно зламається, - рослинка зойкне. Я дуже-байдуже добре чую, як кричить квіточка.
• Не може бути! - зойкнула Софія. - Який жах!
• Квітка кричить так само, як закричала б ти, якби хтось сильно смикнув тебе за руку.

- Костохруст жере тільки людські створінькала з Туркеччини, - додав Велетень. - Він гасає в Туркеччину щокожної ночі, щоб жерти турків.
Софія несподівано розізлилася - зіграли її патріотичні почуття.

• А чому лише турків? - обурилася вона. - Чим йому не вгодили англійці?