Моя дорога птаха

Я такі книги не оцінюю. І чесно,- не знаю, що про них писати. Особливо про цю. Особливо про Кузьму.

Андрій Кузьменко один із тих людей, публічних, до речі, про яких говорять: «Свій в дошку».Так, він свій, був таким, для всіх. Від малого до старого. В селах, містах; прості люди і ті, які більш відомі, - його любили всі.
Його голос, зовнішність, неповторима тернопільська говірка, були ніби візитною карткою. А надзвичайна харизматичність все це тільки доповнювала.
Я не знала його особисто, але коли він загинув, то було таке враження, ніби втратила дорогу людину.
Не знаю, чим насправді є ця книга. Горе матері відчутно. Але, на жаль, без комерції тут не обійшлося. Та не хочу, справді не хочу нічого про це знати.
Я хочу думати, що це дань пам'яті хорошій людині, це плач матері за єдиною дитиною, це наша туга за справжнім сином України.
Герої не вмирають, - Кузьма, це про тебе також.

На русском.

Я такие книги не оцениваю. И честно, - не знаю, что о них писать. Особенно об этой. Особенно о Кузьме.

Андрей Кузьменко один из тех людей, публичных, кстати, о которых говорят: »Свой в доскує. Да, он свой, был своим, для всех. От мала до велика. В сёлах, городах; простые люди и те, которые более известны, - его любили все.
Его голос, внешность, неповторимый тернопольский говор были будто визитной карточкой. А чрезвычайная харизматичность все это только дополняла.
Я не знала его лично, но когда он погиб, то было такое впечатление, будто потеряла дорогого человека.
Не знаю, чем в действительности является эта книга. Горе матери ощутимо. Но, к сожалению, без коммерции здесь не обошлось. Только не хочу, действительно не хочу ничего об этом знать.
Я хочу думать, что это дань памяти хорошему человеку, это плач матери за единственным ребенком, это наша тоска по настоящему сыну Украины.
Герои не умирают, - Кузьма, это о тебе также.

Оценивать такую книгу просто невозможно.
Она наполнена материнской болью.
Глядя на фотографии маленького Андрея, хочется улыбаться и плакать одновременно.
А его сказка про Тарасика, такая простая, понятная, но очень трогательная. Она много говорит о человеке, который ее написал.
Я очень уважаю Ольгу Михайловну за то, как она переносит свою огромную потерю, за то, что она говорит с нами. Мы помогаем ей, а она - нам. Ведь нам так не хочется отпускать Кузьму. Он всегда будет с нами в своих песнях, книгах, телепередачах, а теперь и на страницах "Маминой книги". За это спасибо!

Многие, кто живут в Украине знают такого человека как Андрей Кузьменко ( Кузьма Скрябин), лидера украинской рок группы ''Скрябин'', патриота своей страны и просто хорошего человека, чья жизнь оборвалась 2 февраля 2015 года в ДТП. В этой книге мама музыканта, описала некоторые этапы его детства, подросткового периода и его взрослого этапа жизни. В книге мы узнаем много интересных моментов из жизни музыканта, о его любви к своим родителям, и своей стране. Книга небольшая по объёму, но это компенсируется интересной информацией и красивыми фотографиями из жизни Андрея. Отличная книга об отличном человеке.

Книжка представляє собою збірку поверхневих спогадів люблячої матері про її загиблого сина. Прекрасний матеріал для газетного інтерв'ю, яке слід було б надрукувати незадовго після смерті Кузьми.
Так, книга сповнена материної любові, ніжності й гордості. Чому ж спогади поверхневі?
Я так гадаю, бо книжка не принесе ніякого матеріалу для роздумів. Якщо ви знаєте про існування гарних родин, де батьки піклуються про дітей, а діти відплачують їм добром - ви не знайде нової інформації тут.
Не вистачило розділу про особисте життя Кузьми, про те, як він будував власну сім'ю (ну звісно, як можна очікувати від матері розповіді про любов сина до іншої жінки?!). Розділи про доросле життя Кузьми розмиті, не створюють загальної картини. А героїзація ставлення Кузьми до війни в завершальному розділі дезорієнтує.
Якщо видавці хотіли передати чарівне ставлення жінки до її відомого сина, показати сентиментальні фотографії й емоційну розповідь Кузьми про хлопчика-сироту, то хіба не слід було б на цьому й зупинитися?
Отже, Кузьма був чудовою людиною. Послухайте його пісні, подивіться відео. Якщо маєте трохи часу на чисту ординарну сентиментальність - візьміть в руки цю книжку.

Не представляю кто лучше может написать про сына,чем его мама. Тем более такая как пани Ольга. Это мама вот прямо с большой буквы,которая поддерживала сына,которая любила, но не давила,с которой можно было "про що поговорити". У меня книга есть в бумажном виде,купила как только узнала,что она написана. Прочла на одном дыхании. Узнала из нее,что Андрей писал сказки для детей. Люблю его песни,интервью, все настоящее.. как оно было.. Он сын своей матери точно. Вот так и мама написала про сына,в одном из интервью пани Ольга сказала,что так ей посоветовал доктор. "Пишите,берите и пишите". И я очень хочу думать,что это ну хоть на чуть-чуть убавило ее боль от утраты.. Книга живая,как и Андрей во всем,что он оставил после себя...

Кожне слово цієї чудової книги сповнене великою любов’ю до єдиного синочка, сором’язливого хлопчика, який виріс і став знаменитістю. Читаючи, ми проходимо поруч з Андрієм Кузьменком від самого народження і до трагічної загибелі. Його мама, гамуючи біль і втираючи сльози, писала книгу, яка б увічнила в пам’яті народу таку талановиту, небайдужу постать сина. Дякуючи Ользі Михайлівні, в кожного читача є можливість почитати смішні та сумні історії з дитинства Кузьми, з його юності, ознайомитися з дуже гарною казочкою, яку він написав для дітей, подивитися багато цікавих фото, погортати сторінки книги, яка так схожа на сімейний фотоальбом. Тепла родинна атмосфера, доброта, щирість – це все залишається з читачем, навіть коли книга вже прочитана... А ще в душі – вдячність і щем... Чому багатьох людей починають більше цінувати і розуміти тільки після смерті? Життя цього талановитого співака було сповнене не бажанням прославитися, а прагненням допомогти тим, хто цього потребує, змінити свою країну на краще.
Пісні Скрябіна, особливо його пізня творчість, сповнені такою мудрістю, такою щирістю, що мимоволі замислюєшся: і як я цього раніше не помічала? Дякуючи мамі Андрія, тепер не виникає питань, звідки ж в цій людині так багато доброти і любові... Все – з дитинства.
Дуже припали до душі слова пані Ольги:
„Я хочу сказати всім мамам, які мають маленьких хлопчиків, - дітей треба любити більше за себе, носити на руках, поки можете підняти з землі. Ніякі муштри чи покарання не зроблять з вашого сина справжнього мужчину. Не бійтеся тулити до себе хлопчика, тримайте його за рученьку, допоки це йому потрібно. Ви свою любов переллєте в дитину, а вона, в свою чергу, буде ту любов віддавати іншим".
Мільони вдячні Андрієві, а мені хочеться вклонитися і його мамі...